Моральне виховання дітей дошкільного віку

Дитинство— найкращий період життя. Саме цей період — початок формування особистості. У дошкільника дуже швидко відбувається фізичний, психічний і духовний розвиток, формуються певні якості, які роблять із неї людину, закладається певний характер людини, ставлення її до навколишнього світу, до людей, які оточують, до самого себе, відбувається засвоєння моральних норм поведінки.

Це певною мірою період пізнання Людини і соціуму, саме відкриття дитиноюБога, життя на планеті Земля в усьому різноманітті, з усіма негативними і позитивними проявами. Лише в цьому закладається основне формування моральних якостей дитини, що починається ще в дошкільному дитинстві. Багато в чому залежить подальший розвиток дітей від того, наскільки успішно здійснюється цей процес.

Найважливіше, з самого початку формувати у нього необхідні моральні почуття, уявлення. У дошкільному закладі під керівництвом вихователів дитина, перш за все, набуває первісний досвід своєї поведінки, ставлення до близьких нам людей, до однолітків, а також, засвоює норми моралі у суспільстві. Керуючи дитячою діяльністю, вихователь формує у дітей важливі риси для людини. Це – любов до Батьківщини, доброзичливість, повага до оточуючих, дбайливе ставлення до результатів праці людей, допомога їм, активність та ініціатива в самостійній діяльності.

Щодо виховання – це одна з найважливіших функцій родини. Яка забезпечує належні матеріальні та педагогічні умови як для фізичного, морального так і духовного розвитку дитини, становлення особистості.

Як же поводить себе морально вихована дитина? Насамперед, вона діє з користю, як для себе, так і для партнера, вона вміє не брати краще собі, а й віддавати іншому. За правилами добра з власної ініціативи діє лише морально розвинена дитина, на неї не діє тиск спонукань зовні, охоче приймає безкорисливі рішення, від яких не розраховує на винагороду чи елементарне схвалення за кожний добрий вчинок. Дитина діє правильно, так як їй здається без користі для себе.

Насправді, це зовсім не просто виявляти безкорисливу моральність лише з власної ініціативи, особливо коли в сім’ї та у дитячому садку добрі вчинки малечі заохочуються, регламентуються та винагороджуються, привчають дитину чекати від дорослих дозвіл та вказівки. А це, як на мене, трішки пригальмовує становлення безкорисливої й ініціативної моральності від розпоряджень вихователя чи батьків.

Дуже важливі моральні якості для того, щоб формувати простір зовнішнього життя дитини, повноцінна реалізація себе, насамперед, як соціальна істота й індивідуальність. Це відповідальність, толерантність, чесність, моральність, патріотизм, працелюбність, щирість, правдивість і багато іншого.

Для мотивів розвитку поведінки, основою стають сформовані моральні уявлення, що і спонукають дітей до різних чинників. Формувати такі мотиви поведінки дуже важливо, вони спонукають їх до вчинків. Це може бути у такому плані: турбота про когось, згода на щось, наперекір своєму бажанню, подарунок для близької людини, зроблений своїми руками. Моральне виховання дошкільників забезпечує – формування норм моралі, уявлень, звичок та мотивів їхньої поведінки.

Обов’язковим євиховання духовного світу особистості– це дуже велике і складне питання, яке потребує певної програми, за якою це виховання викорується та розв’язується. Адже, саме душевно-духовний розвиток дошкільника, залишається однією з добре відомою та освоєною сферою роботи педагога. Тобто, потрібно навчати малюка вміти аналізувати свої почуття, думки, вчинки і прагнення до вищого, доброго, чистішого. Звичайно, що можуть бути різними форми та методи цієї роботи. І найголовніше, щоб вони формували не егоїстичну позицію в дитини.

У дошкільному віці також формуються звички культурного, правильного спілкування з дорослими та однолітками, звички говорити правду, дотримуватися чистоти, порядку, виконувати корисну діяльність, мати звичку до праці.

У старших дошкільників, на основі формування моральних почуттів, виховується почуття власної гідності, задатки почуття поваги до людей, відповідальність за доручену справу, обов’язок, почуття справедливості.

У перші роки життя дитини, перед педагогом стоїть завдання — розвиток у дітей моральних уявлень, на основі яких формуються правильні мотиви поведінки. На конкретних прикладах вихователь роз’яснює, як слід чинити, а як — ні. Один відомий вчений казав, що турботливі діти — це ті діти, які бережуть іграшки, доглядають за тваринами, рослинами, допомагають дорослим. Такі роз’яснення допоможуть дітям усвідомлювати моральні поняття, такі як добрий, скромний, справедливий, ввічливий, турботливий та ін., хоча, не відразу можуть бути зрозумілі дітлахами.

Вихователь турбується про те, щоб діти зрозуміли суть цих понять, могли співвіднести з ними зміст своїх та чужих вчинків.

Ще одним важливим принципом морального виховання є принцип виховання дітей у колективі та за допомогою нього. Колектив — це школа формування громадської спрямованості особистості дитини. Тут найбільш яскраво розкривається його індивідуальність, здібності і моральні якості. Моральна цінність людини проявляється насамперед у вчинках.

Перебуваючи в колективі дитина має змогу проявити свої знання, ставлення до оточуючих та до діяльності: прагнення надати допомогу, домогтися результату, подбати про однолітків, проявити доброту, скромність, працьовитість.

Всім відомо, що діти наслідують своїх батьків, дорослих, а й іноді звичайних перехожих. Але вони мало знають про цей світ, тому мало вміють, і часом, не завжди можуть робити те, що вважається хорошим. Тому що дітей потрібно виховувати і пояснювати, що таке добро, а що не слід робити. Діти швидко ростуть, тому потрібно не упустити такий момент.

Виховання дітей має включати в себе обов’язкову річ, як розвиток звичок. Мабуть, кожний задасть собі запитання, що ж це таке, хоча насправді відповідь дуже проста. Це ряд простих речей, про які дитина обов’язково повинна пам’ятати.

З досвіду роботи з морального виховання

Загальні поняття про мораль

Мораль – це переваги людини над природою . Ф. Ніцше

Система моральних цінностей в українців сформувалася здавна. Упродовж віків у нашого народу культивувалися гуманізм і любов до рідної землі, патріотизм і громадський обов’язок, волелюбність, незалежність, високе людське сумління, шанобливе ставлення до батьків. Сьогодні не тільки педагогічні, а й глобальні проблеми (демографічні, економічні кризи, кризи урбанізації, екологічні катастрофи, загострення міжнаціональних суперечностей і конфліктів, криза культури і моралі) зумовлюють відродження гуманістичних ідей у суспільстві. Нове світосприйняття та світовідчуття спричиняють зміну в освітніх поглядах на розвиток і формування особистості дитини, визначають можливості, завдання,мету й засоби освіти. ХХ століття залишило нам у спадок разом із цінними набутками цивілізації безліч негативних явищ, серед яких – економічна нестабільність, соціальна незахищеність громадян, духовна криза, ознакою якої є втрата значною частиною людей духовних орієнтирів, відсутність потреби у самопізнанні та самовдосконаленні. Ціннісні орієнтації молоді катастрофічно змінюються, стають дедалі меркантильнішими. Нівелюються такі моральні чесноти, як: любов, доброта, чуйність, доброзичливість.

Сьогодні лише 10-20% старших дошкільнят здатні виявити чуйність до слабших за себе, без зовнішніх спонукань прийти на допомогу, добровільно взяти на себе частину чиїхось труднощів, поділитися чимось, не чекаючи на винагороду. Дуже часто діти, відриваючи щось від себе, керуються аж ніяк не моральними мотивами. Пояснення бувають дуже прагматичними. Часто в дитячому садку можемо почути: «Поділився Сергійком іграшкою, бо він дасть мені жуйку», «Пригостила дівчаток цукерками, щоб прийняли до гри»…Інший негативний спадок ХХ ст. – агресія та насильство, яке, нажаль, має своє коріння в сім’ї. Це батьки, найбільші авторитети для малюків, подекуди навчають малюків : «Зачеплять тебе – давай здачу». Прояви агресії провокуються також багатьма фільмами, мультфільмами, телепередачами, комп’ютерними іграми. Вихователі часто спостерігають, до чого це призводить. Хтось когось ненароком штовхнув, а вже задача із застосуванням «прийому» чатує на нього. Але ж агресивність - така риса, яку легко запалити, та дуже важко пригасити.

А часті «доноси» і скарги дошкільнят… А постійні вихваляння новими речами, іграшками, жуйками, татовими машинами, маминими шубами тощо.

Що це – хвороба дошкільного віку чи повернення бумеранга, нами закинутого?

Причин багато, і серед них найважливіша – нехтування у нашій країні духовними цінностями. У народі кажуть : «Що посієш - те й пожнеш». Отже, якщо з дитинства не прищепити маленькій людині основ моральності, вона виросте морально німою і сліпою.

За останні роки в Україні проблема морального виховання молоді частіше привертає все більше уваги. При цьому роль педагога полягає в тому, щоб створити умови для включення дитини в активну розумову діяльність, здатність відбирати кращі моральні надбання минулого і сучасного, опанувати нові технології роботи з дітьми з метою їх морального становлення. Формування внутрішнього, духовного світу дитини без зважання на соціальні реалії її життя приховує в собі небезпеку соціальної неадекватності, самотності, втечі до світу ідеальних ілюзій, утрати життєвої наснаги.

Базовий компонент дошкільної освіти передбачає ознайомлення дошкільників зі світом людей та містить ознайомлення дітей із життям і працею дорослих та поведінкою дорослих як взірця для наслідування. Із часом дитина поступово опановує прийняті в суспільстві людей норми й правила поведінки й взаємин, привласнює, тобто робить своїми, приналежними собі, способи і форми взаємодії, вияв ставлення до людей, природи, до себе. Результатом морального виховання є поява й утвердження в особистості певного набору моральних якостей, сформованість етичних понять у дошкільників. І чим міцніше сформовані ці якості, чим менше відхилень від прийнятих у суспільстві моральних підвалин спостерігається в особистості, тим вищою є оцінка її моральності з боку оточуючих.

Як відомо, дошкільний вік відрізняється підвищеною сприйнятливістю до соціальних впливів. Дитина усмоктує в себе все людське: способи спілкування, поводження, взаємини, використовуючи для цього власні спостереження, висновки й умовиводи, наслідування дорослих. І рухаючись шляхом спроб і помилок, вона може зрештою опанувати елементарні етичні норми життя в людському суспільстві.

Проте цей шлях дуже довгий, не завжди ефективний і не забезпечує глибини в опануванні моралі. Тому роль дорослого, як «соціального провідника» бува важлива і відповідальна. Завдання дорослого - визначити, чого, як і коли вчити дитину, щоб її адаптація у суспільстві відбувалася й минула безболісно.

Дитячий садочок покликаний брати активну участь у процесі духовного відродження нації, забезпечивши наповнення різних ланок освітньо - виховного процесу змістом, який допомагав би педагогам виховувати чесні і сильні характери, формування сумління й громадські чесноти – працьовитість, самопожертву, пошану до старших – і спонукав би дітей зростати корисними своєму народові.

Тільки щоденна систематична і планомірна робота з проблем формування духовних цінностей у дітей, починаючи з молодшого дошкільного віку, створення умов, за яких вони мають можливість закріплювати знайомі морально-етичні правила та засвоювати нові правила поведінки, забезпечити досягнення високих результатів у роботі з формування у вихованців морально-етичної культури. Зміст занять має наповнюватися цікавими й доступними для дитини фактами із життя, ситуаціями морально-етичного змісту, наочним матеріалом, творами дитячої художньої літератури, кращими зразками народної творчості, іграми морально-етичного спрямування тощо.

Моральне виховання – цілеспрямований процес прилучення дітей до моральних цінностей людства і конкретного суспільства.

Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємин між людьми в суспільстві. Методологічна засада морального виховання.

Національне виховання – формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, залучення її до глибинних пластів національної культури й духовності, яка наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими інтелектуально-творчими і духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю.

Патріотичне виховання – формування любові до Батьківщини, відданості їй і своєму народу.

Толерантність – терпляче ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій, неодмінна умова демократичного, правового, стабільного суспільно-політичного устрою.

Принципи морального виховання

Принципи виховання – керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання й визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Цілеспрямованість - спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання – усебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності;

1) Зв’язок із життям : орієнтація особистості на необхідність жити у суспільстві;

2) Єдність свідомості та поведінки у вихованні – складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки є значно складніше, ніж виховання свідомості, тому поведінка людини – це її свідомість у дії;

3) Виховання в праці – формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі у праці. Цей принцип грунтується на такій психологічній якості, як прагнення дитини до активної діяльності.

4) Комплексний підхід ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів та передбачає: єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів дитсадка, сім’ї, засобів масової інформації, вулиці; урахування індивідуальних особливостей дітей; єдність виховання й самовиховання;

5) Виховання особистості в колективі. Найкращі умови для спілкування і відокремлення створюються в колективі. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в дітей життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самовідданість;

6) Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього, єдність вимог до вихованців із боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага до їхньої думки;

7) Індивідуальний підхід до учнів у вихованні ( індивідуальна корекція загальної системи виховання) – важлива вимога до організації виховного процесу й одна з умов підвищення його ефективності;

8) Системність, послідовність й наступність у вихованні виходять з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;

9) Єдність педагогічних вимог дитсадка, сім’ї й громадськості, охоплення всіх боків навчально-виховної роботи дитсадка, усіх форм діяльності дитячого та педагогічного колективів, сім’ї, що виявляються у змісті, формах навчання та виховання, правилах поведінки, стилі життя дошкільного закладу, його традиціях та є однією з умов оптимізації виховного процесу.

Головне завдання виховання – це вироблення характеру. Людину найбільш цінуємо не за її знання, а за її характер, - він найбільше важить у взаєминах людей між собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні блага.

Види моральних цінностей:

1) Національні цінності

2) Громадські цінності

3) Сімейні цінності

Особливості морального розвитку дошкільників

1) Перші судження і моральні оцінки;

2) Первісне розуміння змісту моральної норми;

3) Виникнення уявлень про добре та погане;

4) Зростання дієвості моральних уявлень;

5) Виникнення свідомої моральності;

6) Початок керування у поведінці моральними нормами;

7) Наявність моральних уявлень є необхідним, але не вирішальним фактором і умовою дотримання моральних норм;

8) Наявна розбіжність між вербальною та реальною поведінкою;

9) Моральні уявлення «випереджають» моральну поведінку;

10)Вирішальне значення має здатність дитини умовно розмежовувати позиції об’єкта та суб’єкта і виступати в кожній із них.

Для всіх моральних норм характерним є те, що вони закріплюють соціальний спосіб поведінки, що дошкільники виражають у такий спосіб: «Не можна обманювати дорослих», «Маленьких не можна кривдити» тощо. Тобто діти констатують, що можна робити, а що - ні. Про сформованість розуміння моральної норми можна говорити в тому випадку, якщо дитина пояснює, чому норми необхідно дотримуватись.

Вікові можливості формування морально-етичної поведінки в дошкільників

«Буду робити добре й не буду погано!» - переконано говорить малюк, якому поет розповідає про вчинки, що відповідають і суперечать нормам моралі, щораз даючи оцінку кожному із них. Розглянемо всім відомий вірш із позиції вміщених у ньому знань про мораль.

У цьому вірші В.В. Маяковський не моралізує, але оцінює особистість персонажів на основі цих вчинків. Крім того, він демонструє вплив кожного описаного вчинку на слухача-дошкільника таким чином, щоб розвивати в дитини переконання в значущості позитивних вчинків і сприяти висновку про те, що вона буде «робити добре». І цей висновок відбиває результат впливу на дитину, яка займає позицію «Я сам!» (він сам оцінює описувану ситуацію, учинок персонажа в ній і вирішує, як він сам діятиме в подібних випадках).

Така позиція має величезне значення у вихованні дошкільника:

1) вона відповідає прагненню дитини до самостійності;

2) робить її суб’єктом діяльності й вибору вчинку, що відповідає сформованої в неї уявленням про гарне і погане;

3) така позиція впливає на розвиток самооцінки, самоконтролю й інших якостей, що формують самостійність.

Як у вихованні дітей досягти такого стану, коли вони самі в повсякденному житті в ситуаціях, що містять у собі моральний зміст, робили б морально-ціннісний вибір вчинку й проявлять вольове зусилля для його здійснення?

Такий результат можливий за умов, якщо дитина:

- має досить знань про моральні вчинки, що відповідають нормам моралі;

- усвідомлює їхню значущість у регуляції своєї поведінки;

- виявляє знання не формально, робить моральні вчинки й стримується від негативних проявів на основі моральних почуттів, що виникають (співчуття, співтвердження, чуйності, справедливості та ін.);

- виявляє досить вольових зусиль у ситуації, що вимагає морального вибору, реалізуючи позицію «Я сам»;

- систематично включаються в різноманітну діяльність, що дозволяє накопичувати практичний досвід використання моральних норм.

Які засоби формують позначені сторони поведінки дошкільника?

Дорослі систематично ознайомлюють дітей із нормами моралі, що містять у собі вимоги до поведінки людей. Вони мають об’єктивний імперативний характер, але адресуються до свідомості, знаходять висвітлення в законах, приписах, заповідях, звичаях, містять норми ставлення до різних сторін навколишнього світу : людей (гуманізм, доброзичливість); праці ( працьовитість, взаємодопомога, усвідомлення значущості праці у суспільстві); соціально дійсності (любов до рідного краю, елементи патріотизму); природи (турбота про її благополуччя, посильна участь у її охороні); себе (відповідальність, наполегливість, почуття власної гідності, саморегуляції поведінки).

Моральні норми мають узагальнений характер і недоступні повному усвідомленню дошкільниками тією мірою, що необхідна для регуляції власної поведінки. Тому діти не можуть скористатися цими нормами в ситуаціях, що вимагають морального вибору. Так, наприклад, якщо вихователь говорить дітям «Будьте гарними друзями», вони в найкращому разі запам’ятовують вказівку, але скористатися нею не зможуть. Але, якщо педагог додає: «Гарні друзі завжди допомагають одним одному» і конкретизує це правило розповіддю про конкретні дії (допомогти знайти загублену річ, показати одноліткові прийом роботи, допомогти розв’язати вузол, заспокоїти однолітка, який відчуває емоційний дискомфорт та ін.), дітям правило стає зрозумілим.

Діти 2-3 років нерідко звертають увагу на ситуацію неблагополуччя однолітка. Однак, вони не розуміють причини його «страждань», діють, наслідуючи дорослого, але поза відповідністю необхідному вчинку: одноліток плаче – дитина гладить його по голівці, як це робить вихователь. Дитина не враховує, що в цій ситуації потрібно не просто втішити , а зрозуміти причини, що викликали сльози (втрата іграшки), і тому допомогти її знайти; розгребти пісок, що засипав іграшку, і тим самим порадувати «страждаючого». Або, наприклад, одноліток злякався своєї помилки, розсипавши кільця пірамідки. У такій ситуації знову ж поглажування його по голівці , як спроба втішити не допоможе. Йому варто допомогти – разом із ним зібрати кільця, що розсипались.

Вихователеві необхідно щоразу не тільки залучати дітей до виправлення подібних ситуацій порадою: «Допоможи зібрати колечка», але й звертати увагу на емоційний стан однолітка: «Бачиш, який він засмучений, переляканий. Ти його порадуєш, якщо допоможеш зібрати кільця, і він припинить сумувати!» Або не тільки сказати дитині : «Візьми лопатку, розгреби пісок», але й оцінити прояв ним турботи про однолітка.

Що являють собою такі доповнення в роз’ясненнях педагога? Конкретизацію! Він повідомляє правило, що регулює поводження в сформованій ситуації й пропонує можливі вчинки, що задовольняють це правило. Так поступово в малюків накопичується практичний досвід.

Дітям 4-5 років уже доступний прояв моральних почуттів : співпереживання, співчуття, жалю, спільної радості. Чим відрізняються такі прояви від чуйності малюка? Якщо дитина переважно реагує на ситуацію, то в цьому віці він уже може проникати в емоційний стан однолітка, розуміти його почуття. Він сам починає відчувати подібне співпереживання, що відчуває одноліток.

Сформованість гуманних почуттів спонукає до здійснення морально-ціннісних вчинків не стільки за вказівкою вихователя або чекаючи його похвали, скільки через прищепленне гуманне ставлення до оточуючих. Для ознайомлення дітей із нормами моралі в практиці успішно використовується художня література, у якій письменники показують героїв ( позитивних і негативних); у доступній формі описуючи конкретні вчинки. Дошкільникам стає зрозумілий зміст вчинків героїв із погляду відповідності до норм моралі, і виникає бажання ідентифікувати себе з позитивними героями. Діти хочуть походити на Вовка – добру душу: на рукодільницю, а не на ледарку (із казки В.Ф. Достоєвського «Мороз Іванович»), ніхто не хоче одержати «Лист неумійкові» тощо.

Під час читання художнього твору мені дуже важливо донести до дітей переживання героя, передати їм своє ставлення до ситуацій, дій, персонажів, які описуються, і головне, передати свої почуття. Тут допоможуть і міміка, і жест, і голос, і поза, і погляд на дітей (те «невербальне спілкування», що «читається» дітьми з обличчя педагога й відбиває його переживання). У художніх творах у різній формі описуються моральні норми. Найбільш відкрито і доступно малятам вони показані в розповідях, у яких описується позитивний вчинок героя й відразу дається оцінка вчинку героя. Саме з таких добутків варто починати ознайомлення дітей із нор­мами моралі.

Діти дорослішають, з'являється можли­вість пропонувати розповіді, що дозволяють оцінювати вчинки й якості героя шляхом пошуку. Наприклад, після читання вірша «Помічниця» (А. Барто) доцільно поставити запитання: «Чому автор назвала його так? У чому й кому допомогла Тетянка?» І діти, перелічуючи «справи» Тетянки, роблять висновок про те, що вона не допомагала, а педагог додає, що Агнія Барто жартує, і за­питує: «Кого ж можна назвати помічником?» Тоді розгортається бесіда, діти виявляють більшу активність, наводять приклади. Так засвоюється моральна норма, що регулює ставлення до оточуючих: завжди необхідно допомагати, не чекати, коли тебе попро­сять, бути уважним до людей, відчувати їхній настрій.

Є твори, у яких описуються негативні вчинки героя, а потім — їх наслідки. При цьому письменник не оцінює вчинок, але й описує, як герой усвідомлює свою помилку й кається. Чудовим прикладом є розповідь Н. Носова «Карасик». Пережите хлопчиком хвилювання за несправедливо покаране ко­шеня, через провину малюка, спонукає його зізнатися в неправді.На дітей справляють велике враження ілюстрації до розповідей, спеціально роз­роблені картинки, у яких подано ситуації, що містять у собі моральний зміст. Однак, діти не завжди звертають увагу на переживання героя, що підтверджують їхні відповіді в бе­сідах. Так, наприклад 5-річній дитині пока­зують картинку, на якій зображена маленька дівчинка. Вона вся в снігу, стоїть біля сніжної гірки й плаче, поруч — перекинуті санки. Діти розуміють зміст зображеної ситуації — дівчинка впала, з'їжджаючи з гірки на сан­ках,— але не переймаються співчуттям до неї, а швидше засуджують: «І чого вона пла­че? Я також падав із гірки й не плакав!» Або на картинці зображені дівчатка, які стриба­ють через натягнуту мотузку, що тримають дві з них. Одна дівчинка впала, заплутавшись у мотузці. Поруч стоять ще двоє подружок, які дивляться на ту, яка впала, й насміхають­ся з неї. На запитання «Про що тобі розпо­відає ця картинка?» дитина відповідає: «Тут дівчата стрибають через мотузку. Двоє три­мають, а решта стрибають».

Бажаючи звернути увагу на прояв дити­ною почуттів, я ставлю додаткове запитання: «Що ти можеш розповісти про кожну дівчинку?»

— От ця (показує на картинку) пере­стрибнула. А ця чекає. А ця впала! Вона, на­певно, ще не вміє стрибати! Нехай повчить­ся, тоді не падатиме! У голосі дитини не виявляється жодного співчуття.

Ще один приклад. На картинці діти з піску ліплять пасочки. У дівчинки виходять гарні пасочки, а в малюка пісок висипається з фор­мочки. Той засмучений. Поруч двоє дітей на­сміхаються над ним.

—Про що тобі розповідає ця картинка?

—У дівчинки гарні пасочки. А в малюка пісок висипається з формочки. Адже він су­хий пісок насипав! Потрібно брати сирий!

У голосі, яким відповідає дитина, вчува­ється деякий осуд малюка. Такі відповіді ді­тей свідчать про те, що вони не звертають жодної уваги на емоційний стан персонажів, зображених на картинках. Необхідна спе­ціальна робота, спрямована на виховання в дошкільників моральних почуттів: співпе­реживання, співчуття, чуйності, що стануть мотивами морально-етичних вчинків у ситу­аціях неблагополуччя однолітків.

Наведені приклади бесід звертають увагу дітей на ті почуття, які відчуває дитина у си­туації невдачі, помилки, образи, недосягнення результату. Продовження бесіди може бути приблизно таким: «Подивися, дівчинці, яка впала, напевно, боляче? Як ти гадаєш, чи правильно вчиняють подружки, насміхаючись над нею?»

Дитина продовжує залишатися при сво­їй думці, пояснюючи: «Ну, нехай вона підве­деться, обтруситься й не плаче більше. Тоді над нею не будуть сміятися!» У цьому випад­ку варто підсилити вплив на почуття: «Уяви собі, що це ти впав, а друзі почали глузувати з тебе. Адже тобі буде прикро!»

Таке звертання до особистих відчуттів ди­тини досить сильно впливає на дитину. Вона ясніше відчуває переживання іншого й до потрібного висновку: потрібно допомогти, а не сміятися!

Основні завдання, що батьки та вихо­вателі мають розв'язувати в процесі вихо­вання:

1)Збагачувати наочно-чутгєві уявлення ди­тини про моральні якості, чесноти та доб­ру поведінку;

2) сприяти розумінню того, яке велике зна­чення має дотримання моральних пра­вил;

3) учити розрізняти позитивні й негативні вчинки, давати їм оцінку;

4) закріплювати вміння дотримуватися мо­ральних правил у повсякденному житті;

5)узагальнювати й систематизувати уявлен­ня дітей про чуйність, доброзичливість, допомогу тим, хто цього потребує, і кому самому під силу її надати;

6) культивувати позитивні емоції та почуття;

7) розвивати вміння розуміти внутрішній стан людини, тобто «пізнавати людину серцем»;

8) розв'язувати морально виправдані спо­соби протидії злу.

Методи і прийоми для досягнення мети:

- читання творів художньої літератури та бесіди за їхнім змістом;

- колективне обговорення дій та вчинків персонажів;

- розглядання ілюстративного матеріалу та складання дітьми розповідей;

- розв'язання морально-етичних проблем­них ситуацій;

- входження в роль позитивного героя ху­дожнього твору «А як би вчинив ти?»;

- дидактичні ігри та вправи на розв'язання завдань морально-етичного змісту;

- ігри-драматизації за змістом художніх творів;

- написання листа казковому героєві, пер­сонажеві художнього твору та ін.;

- розв'язання суперечностей «Що добре, а що погано?»;

- використання зразків фольклору;

- дискусії, конкурси, вікторини;

- «мозковий штурм», розв'язання кросвор­дів, ребусів, шарад.

Методи морального виховання у дошкільній педагогіці

- Як можна навчити дитину бути доброю?

- З якого віку потрібно починати вихо­вувати в дітях гуманне ставлення до оточу­ючих?

- Чи можливо взагалі виховати мораль­ні якості, або вони закладені природою й не піддаються педагогічним впливам?

Багато вітчизняних психологів і педагогів намагалися відповісти на ці питання. Значна кількість досліджень присвячене проблемам становлення моральних і моральних основ особистості, їх джерел, розвитку і можливо­сті корекції.

Норма — еталон, зразок поведінки, що повинен усвідомлюватися дитиною, бути для неї привабливим, емоційно значущим і го­ловне — спонукати до соціально схвалюва­них вчинків. Наприклад, дитина повинна зна­ти, що ділитися з іншими добре, що потрібно допомагати й поступатися слабким, що бити або кривдити інших людей не можна та ін. Такі норми повинні стати внутрішніми, «своїми» і бути регулятором поведінки дитини. У цьому випадку дитина діє добре (морально), не при­мусово, а самостійно, за власним рішенням.

У дослідженнях нормативно-орієнто­ваного напрямку провідна роль належить моральній саморегуляції. У ситуації само­регуляції дитина всупереч своїм інтересам примушує себе робити так, як потрібно, а не так, як хочеться. При цьому зовнішні вимо­ги й тиск зацікавлених осіб відсутні. Тому протиріччя інтересів є для дитини у фор­мі суперечки між власними бажаннями і їх власною моральною оцінкою. Моральна ре­гуляція поведінки містить вимоги людини до самої себе. їй важливо бути гарною і не бути поганою, тобто оцінити свої дії й поводитися відповідним чином. Таким чином, оцінюван­ня морального вчинку повинне стати само-оцінюванням.

Моральна саморегуляція припускає зра­зок, еталон, з яким дитина може співвідноси­ти власну поведінку. В одних випадках цим зразком поведінки є дорослий, якого дити­на прагне наслідувати, в інших — еталоном є казкові персонажі.

Теорія й практика мо­рального виховання в руслі нормативно орієнтованого напрямку спирається на уяв­лення про мораль як про форму норматив­ної регуляції поведінки дитини, а моральний розвиток розглядається, як засвоєння мо­ральних норм і правил поведінки.

Другий напрямок можна назвати емо­ційно-орієнтованим. Дослідники ставлять на перше місце не засвоєння норм поведінки й не формування моральних уявлень, а на­самперед розвиток соціальних емоцій і мо­ральних почуттів, до яких насамперед нале­жать співпереживання й співчуття.

Основним методом формування соціаль­них почуттів і емоцій дитини є усвідомлення й розуміння нею інших людей або літератур­них персонажів. Через читання відповідних розповідей та їхнє обговорення, розпізнаван­ня емоцій інших за фотографіями і картинками увага дитини залучається до емоційного стану інших людей. Розкриваючи перед дітьми вну­трішній світ дорослих або однолітків, вихователь формує в дитини дуже важливе з соціальної точки зору моральне світорозуміння. Воно виражається в можливості дитини зрозуміти іншого, простежити в певних діях моральний вчинок, дати йому пояснення з погляду норм і правил, самому відчути переживання іншого. Таким чином, за допомогою розуміння художніх творів дитина повинна навчитися співпереживати іншим людям і правильно оцінювати їх (а отже, і свої) вчинки.

Можливим методом формування моральних почуттів і моральних оцінок є навчання дітей розв'язувати соціально-моральні значні завдання. Наприклад, у грі-драматизації або за допомогою ляльок діти повинні розв'язати якусь конфліктну чи проблемну ситуацію, розподілити привабливі іграшки або солодощі, коли на всіх вочевидь не вистачає, обрати, кому саме дістанеться приваблива роль у грі, допомогти слабшому тощо. Створення проблемних ситуацій у житті або у формі завдань є та особлива сфера життя й діяльності дітей, що при відповідному керівництві дорослого формує здатність розуміти моральні аспекти поведінки й робити позитивні вчинки.

Оскільки діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена в яскравих образах,сприйняття дітьми художніх творів стає важ­ливим методом виховання почуттів. Під час сприйняття літературного твору відбуваєть­ся перенесення почуттів і емоцій із образа персонажа в реальні життєві ситуації. Діти бачать стан іншого, співпереживають йому, ставлять себе на його місце, грають в каз­ки, що полюбилися, у своїх іграх. Усе це ство­рює умови для розвитку в дитини здатності до співпереживання, до перенесення свого сприйняття на життєві ситуації, аналогічні до казкових за своєю моральною суттю. Під час виконання цих умов не тільки збагачу­ються уявлення дитини про моральні норми взаємин між людьми, але й актуалізується її потреба в прояві гуманних почуттів, що від­повідають цим нормам.

Слід зазначити, що моральне вихован­ня є одним з основних завдань навчальної програми, хоча посідає в ній не провідне місце й за своєю деталізацією поступається завданням розумового й пізнавального роз­витку.

Однак, методи реалізації цих шляхетних скромніші й неконкретніші. Серед них мож­на визначити два напрямки: створення умов для практичного досвіду й формування пра­вильних моральних оцінок.

До методів, що забезпечують створення в дітей практичного досвіду суспільної пове­дінки, належать:

1) виховання моральних звичок;

2) приклад дорослих або інших дітей;

3) цілеспрямовані спостереження за пра­цею дорослих або грою дітей;

4) організація спільної діяльності;

5) спільна гра.

Моральне виховання дітей пропонується здійснювати в різноманітніших умовах: у по­бутовій і повсякденній діяльності, у грі й на спеціально організованих заняттях.

До другої групи методів, спрямованих на формування моральних уявлень, суджень і оцінок, належить гра, бесіда вихователя на етичні теми, читання художньої літератури, розглядання й обговорення картин, метод переконання, а також метод заохочень, ри­туали вітання й прощання, святкування днів народжень, допомоги дітям у конфліктних ситуаціях, нейтралізації агресивних проявів, а також демонстрації дітям норм справед­ливості та їх рівня прав. Іншою важливою метою виховання є формування емоційної чутливості до переживань і проблем інших дітей. Розв'язувати це завдання пропонуєть­ся шляхом спонукання дітей відгукуватися на біль і переживання дорослих і однолітків, де­монстрації прикладів чуйного ставлення до живих істот, а також акцентом на подібність почуттів усіх людей (біль, страх).

Інший метод виховання — формування моральних оцінок і суджень: уявлень про добро й зло, про норми моральної пове­дінки, про правильні й неправильні вчинки. Використання цього методу передбачає, що моральні уявлення переростають у моти­ви власних дій дитини й стають запорукою й джерелом її альтруїстичної поведінки. Цей метод найзрозуміліший і привабливі­ший з педагогічної точки зору, оскільки він припускає традиційні й доступні педагогічні засоби: пояснення, читання літератури, на­ведення позитивних прикладів та ін. Воче­видь, така стратегія залишається найпоши­ренішою. Загальноприйняті уявлення про те, що для формування моральної поведінки необхідною умовою є усвідомлення мораль­них норм.

Підбиваючи підсумки стислого огляду методів морального виховання, можна за­значити, що в більшості досліджень спо­стерігається істотна розбіжність між метою морального виховання й методами їх прак­тичної реалізації. Під час порівняння завдань і методів їх розв'язання виявляється, що, не­зважаючи на різноманіття й новизну мети інноваційних програм, більшість людей залу­чають традиційні засоби. Незважаючи на те, що головним завданням виховання в біль­шості сучасних програм є розвиток мораль­них почуттів і гуманних взаємин між діть­ми, основними методами в усіх програмах залишається формування комунікативних навичок та правильних оцінок і моральних суджень. Передбачається, що й формуван­ня навичок поведінки, й знання моральних норм є запорукою морального розвитку. Проте це не так.

Формування комунікативних навичок і моральних звичок припускає автоматичне відтворення правила або зразка поведінки у відомій ситуації. Це досягається наслідуванням моделі (зразка) та через заохочення правильних та осуд неправильних дій ( тобто навчання). У результаті формується моральний стереотип, або навички,які дитина автоматично використовує за відповідних обставин.

Створення ігрових ситуацій, що спонукають дітей до морально-етичних взаємин

Ігрові ситуації закріплюють у дошкільни­ків моральні уявлення про взаємини дорос­лих. Формування відповідних уявлень по­чинається під час організованого навчання, здійснюється під час активного відтворення їх у вчинках дітей, спілкування з однолітками під час гри. Спрямовуючи взаємини дітей на відтворення моральної сутності поведінки дорослих і одночасно зберігаючи їх ініціати­ву та активність, педагог повинен налагоди­ти з ними ігрові взаємини, що визначаються ігровими ролями.

Ігрові ситуації, у яких виявляється мо­ральна сутність дітей, іноді можуть виник­нути у грі самі собою: потрібно допомогти товаришеві, виявити співчуття до слабкого, хворого; обережно, з повагою ставитися до результатів праці та ін. Але. будучи випад­ковими, ці ситуації дають можливість ак­тивізувати тільки деякі моральні уявлення дошкільників. Роль вихователя полягає в тому, щоб поглибити й розгорнути в ситуаціях етичний зміст. Підтримувати ігрові ситуації, що виникають спонтанно, педагог може за допомогою звертань до дітей, відповідно до ролей, що виконуються. Наприклад, у молод­шій групі виникла ігрова ситуація — діти по­клали ляльок спати й забули вкрити. Вихователь звертається до них: «Малюк не може заснути, йому холодно» — і той, хто виконує роль пе­дагога або няньки, дбайливо вкриває ляльку. У грі дітей середньої групи під час будівни­цтва одна з панелей перекосилася. Вихователь звертається до «будівельників»: «Чи довго й міцно триматиметься наш будинок? Чи не розвалиться він, якщо в нього вселяться мешканці?» — «будівельники» рівно й щіль­но прилаштують панелі.

Для того щоб дати можливість дітям час­тіше вправлятися в позитивних моральних вчинках, вихователь сам може створювати мо­ральні ситуації. Це дасть можливість систематично поглиблювати моральний досвід дітей. Провокувати виникнення моральних ситуацій можна за допомогою іграшки, спе­ціально підготовленого атрибута.

Ефективним прийомом у створенні та­ких ситуацій є звертання до дітей начебто від імені ляльки. Діти охоче виконують про­хання ляльки, задовольняють її бажання. Цим самим вони співчувають їй, піклуються про неї. Діти починають сприймати ляльку як живе створіння, опікують її. Наприклад, діти молодшої групи — «вихователі» у дитя­чому садку — збирають дітей на прогулянку. Педагог нібито замість ляльки звертається до «педагога»: «Я не можу зав'язати шар­фик!» — «педагог» дбайливо допомагає ляльці. У середній групі педагог звертаєть­ся до «педагога» замість ляльки: «Я порізала пальчик, мені боляче»,— «педагог» заспоко­ює «дитину», відводить до «медсестри», яка оглядає, робить перев'язку.

Зразок спілкування, запропонований ви­хователем, допомагає дітям пригадати слова, що потрібно вживати, звертаючись одне до одного. У грі старших дітей у кабінеті «зубно­го лікаря» «дитина» боїться лікуватися. Вихователь нагадує: «Перш ніж почати лікування, зуб­ний лікар обов'язково заспокоїть хворого: "Не хвилюйся, я почищу зуб і покладу ліки. Це не боляче"». «Лікар», наслідуючи, заспо­коює «хворого».

Щоб малозмістовний епізод гри набув морального змісту, вихователеві варто заці­кавити дітей новою ігровою ситуацією, яку можна створити за допомогою прийомів, розглянутих вище. Наслідуючи дорослих, діти в спілкуванні з однолітками поповню­ють свій моральний досвід і під впливом гар­них вчинків однолітків. Вихователь спрямовує їхню увагу на приклади рольової поведін­ки, пов'язані з відображенням морально зна­чущих вчинків дорослих, виявляє позитив­не ставлення до них, підтримує зауваження й вимоги дітей одне до одного. Оцінювання вихователем виявів дітьми у грі своїх мо­ральних уявлень про людські взаємини та­кож сприяє моральній спрямованості пове­дінки дошкільників.

Спілкуючись, діти вчаться співпрацювати в колективі. За правильно ор­ганізованого заняття успішно розвиваються такі моральні якості, як: колективізм, відпові­дальність, чесність, культура поведінки.

Створення умов для формування в дітей-дошкільників гуманного ставлення до оточуючих

У дошкільному віці створюються най­більш сприятливі умови для морального розвитку дітей. У цей період розширюється й перебудовується система взаємин дитини з дорослими й однолітками, ускладнюються види діяльності, виникає спільна з однолітка­ми діяльність. Дитина пильно придивляєть­ся до світу дорослих, починаючи визначити в ньому взаємини між людьми. Дошкільник осягає світ людських стосунків, відкриває закони, за якими будується взаємодія лю­дей, тобто норми поведінки. Прагнучи, ста­ти дорослим, дошкільник підкоряє свої дії суспільним нормам і правилам поведінки.

Провідним видом діяльності стає сюжетно-рольова гра, де дитина моделює спосо­би поведінки, дії, взаємини дорослих. У ній на перший план висуваються взаємини між людьми й зміст їхньої праці. Виконуючи ролі, дитина учиться діяти відповідно до мо­ральних норм прийнятних у людському су­спільстві.

Моральний розвиток дошкільника міс­тить три взаємозалежні сфери. У сфері мо­ральних знань, суджень, висловлювань, тоб­то когнітивній сфері, діти опановують різні сторони суспільної моральної свідомості, і насамперед розуміння моральних вимог, критерії моральної оцінки. Дитина вчиться добровільно дотримуватися норм моралі, навіть якщо її порушення пов'язане з особистою вигодою й малюк упевнений в безкар­ності. Таким чином, опанувавши моральну поведінку,дитина здатна зробити правиль­ний моральний вибір не на словах, а в дії. У сфері моральних переживань у дитини складаються морально-етичні й морально оцінні стосунки з іншими людьми. Для всіх моральних норм характерним є те, що вони закріплюють соціальний спосіб поведінки, що дошкільники виражають у дошкільному віці створюються най­більш сприятливі умови для морального розвитку дітей. У цей період розширюється й перебудовується система взаємин дитини з дорослими й однолітками, ускладнюються види діяльності, виникає спільна з однолітка­ми діяльність. Дитина пильно придивляєть­ся до світу дорослих, починаючи визначати в ньому взаємини між людьми. Дошкільник осягає світ людських стосунків, відкриває закони, за якими будується взаємодія лю­дей, тобто норми поведінки. Прагнучи ста­ти дорослим, дошкільник підкоряє свої дії суспільним нормам і правилам поведінки.
Провідним видом діяльності стає сюжетно-рольова гра, де дитина моделює спосо­би поведінки, дії, взаємини дорослих. У ній на перший план висуваються взаємини між людьми й зміст їхньої праці. Виконуючи ролі, дитина учиться діяти відповідно до мо­ральних норм, прийнятних у людському су­спільстві.

Для старшого дошкільника всебільшу роль починають відігравати інтереси, бажання іншої людини. Діти цього віку вживають у мовленні слова, що позначають моральні якості та їх антоніми (добрий, забіяка, жаднюга, ябеда), але пов’язують їх із ситуаціями із власного досвіду, що пояснюються конкретною образністю дитячого мислення.

Якщо дошкільник наочно бачить наслідки дотримання або порушення норми, то йому легше зрозуміти її зміст і усвідомити. Чим конкретніша норма, чим ближча вона до особистого досвіду дитини, тим легше вона усвідомлюється.

У віці 3-5 років у дітей складаються етичні еталони-зразки, що містять узагальнене уявлення про позитивну або негативну поведінку в життєвих ситуаціях. Дошкільник співвідносить свою поведінку не тільки з конкретним дорослим, але й з узагальненим уявленням. Тобто зовнішній зразок поведінки дорослого переходить у внутрішній план, розширюючи можливості морального розвитку.

У старшого дошкільника формуються уза­гальнені уявлення про дружбу, взаємодопо­могу, відданість, доброту. У дошкільному віці моральні уявлення дошкільника впливають на його повсякденне життя. У реальному житті дитина намагається робити моральні дії й розв'язувати конфлікти, виявляючи емо­ційну спрямованість.

У віці 5-7 років дошкільники перехо­дять від стихійної моральності до свідомої. Для них моральна норма починає бути ре­гулятором взаємин між людьми. Старший дошкільник розуміє, що норми необхідно дотримуватися, щоб колективна діяльність була успішною. Необхідність у зовнішньому контролі за дотриманням норми з боку до­рослого зникає. Поведінка дитини стає мо­ральною навіть під час відсутності доросло­го й у випадку, якщо дитина упевнена у без­карності свого вчинку і не вбачає вигоди для себе.

Таким чином, розвиток моральних су­джень і оцінок необхідний, але недостатній для морального розвитку. Головне — ство­рити умови, коли норма моралі почне ре­гулювати реальну поведінку дитини, тобто встановити зв'язок між моральною свідомі­стю й моральною поведінкою. Тільки за на­явності такого зв'язку норма стає мотивом поведінки й виконує функцію, що спонукає. Тоді свідомість дитини переходить із ре­зультату на процес виконання норми, і вона виконує норму заради неї самої, тому що не може діяти інакше. А дотримання норми є емоційним підкріпленням для дошкільни­ка. Взаємозв'язок моральної свідомості й по­ведінки встановлюється тоді, коли дитину вправляють у моральних вчинках, ставлять у ситуацію морального вибору, коли вона сама вирішує, як діяти:

- піти на цікаву прогулянку або допо­могти дорослому;

- з'їсти цукерку самому або віднести мамі;

- пограти з новою іграшкою або посту­питися її молодшому.

Роблячи вибір на користь дотримання норми, переборюючи бажання й поступаючись власними інтересами на користь іншого щоб порадувати його, дитина отримує за­доволення від того, що діяла правильно. По­ступово така поведінка стає звичкою й з'яв­ляється потреба дотримуватися норми.

Таким чином, особливостями морально­го розвитку дітей у дошкільному віці є:

- висловлені перші моральні судження й оцінки; первісне розуміння суспільного змісту моральної норми;

- зростання дієвості моральних вчинків;

- виникнення свідомої моральності, тобто поведінка дитини починає керуватися моральною нормою.

ВИСНОВОК

Моральне виховання тісно пов’язане з моральним розвитком. Педагогічний плив на розвиток особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку і перевірку досвідом моральних принципів.

Проводячи роботу з дітьми дошкільного віку на тему: «Особливості морального виховання дошкільника у різноманітних видах діяльності», я поставила перед собою мету, навчити дітей розуміти сутність таких понять як: гарне і погане, добре і зле, красиве і потворне, розбиратись у власному «Я». Тому ,що моральне виховання є активною взаємодією дорослого і дитини у суспільній творчій діяльності, в ході якої формуються кращі людські якості: чуйність, доброзичливість, відповідальність, повага, чемність.

Під час проведених заходів діти змогли поглибити знання, про доброзичливе ставлення до дорослих та однолітків, їх повагу, вихованність, ввічливість, чесність, співчуття, допомогу, самостійність.

Використовувала різні форми роботи з дітьми: індивідуальні, групові(заняття), колективні та індивідуальні бесіди, свята, розваги, в яких формувалася життєва компетентність дитини.

Важливе місце посідає робота з батьками. Діти з уважністю та цікавістю вчилися на основі аналізу вчинків персонажів з казок В.Сухомлинського,різних авторських творів та віршів, усної народної творчості.

З зацікавленістю, діти, приймали участь у рухливих іграх, твори чи іграх, дидактично-розвивальних іграх, дидактично-мовленнєвих іграх, сюжетно-рольових іграх та в різноманітних ситуаціях, які були направлені на моральний розвиток дитини.

Працюючи над розвитком у дітей моральних якостей, я спостерігала, як діти відносяться та спілкуються одне з одним, намагаючись виправити вчинки, знаходити вихід з різних ситуацій, логічно та зв’язно висловлювати свої думки.

У своїй подальльшій педагогічній діяльності я, і надалі буду велику увагу приділяти розвитку моральних якостей дитини-дошкільника, тому, що бажаю виховувати всебічно розвинену, гармонійну, активну, свідому, благородну особистість