Сторінка вихователя Гарцавін М.В.
ДО КОЖНОЇ ДИТИНИ КЛЮЧ ЗНАЙТИ,
У ПРАЦІ РЕЗУЛЬТАТ ХОРОШИЙ МАТИ,
УПЕВНЕНО І ТВОРЧО ДО МЕТИ ІТИ,
З ЛЮБОВ’Ю СЕРЦЕ ДІТЯМ ВІДДАВАТИ
Моє педагогічне есе
Для мене постало питання «ким бути?»
Я з дитинства хотіла стати педагогом, який зможе знайти підхід до кожної дитини і буде для неї потрібним, терплячим, вимогливим. Педагогом, якому батьки довірять своїх дітей і який теплом свого серця зможе зігріти своїх вихованців. Педагогом, який для них знайде добре слово у потрібний момент.
Спочатку виникала дилема: дитячий садок чи школа? Зараз вже не можу пояснити чому, але вибрала саме дитячий садок. Пам'ятаю величезне почуття радості, яке охопило мене в той момент, коли я дізналася, що вступила до Мукачівського педагогічного училища.
Педучилище - хороша путівка в життя, якщо людина цього сама бажає.Саме навчання в училищі мені допомогло стати вихователем і остаточно утвердитися у виборі професії. Згадую час навчання з радістю і гордістю за своїх педагогів, які вкладали в нас знання, прищеплювали любов до дітей, а ще навчали ефективних методик із малювання, ліплення, аплікації, художнього слова, театру та ін. Комплексний підхід допомагав мені розвивати вміння аналізувати, вільно висловлювати свої думки, брати на себе відповідальність і сприймати чужі проблеми як свої.
Тепер я можу з упевненістю сказати, що не я обрала професію вихователя, а ВОНА вибрала мене! Випадкових людей у цій професії не буває, вони просто не зможуть жити в цьому стані.
Пам'ятаю перше почуття, яке охопило мене, коли я почала працювати з дітьми: це запаморочення від їхнього маленького росту, невпевненість у власних силах. "А чи зможу я? А чи стерплю я?" І ще одне питання, яке хвилювало мене не менше за інші: «Чи вдасться мені віддати дітям все, що я знаю і вмію?»
Будь-який дорослий чимось схожий на дитину. Дитяча гордість відображається в усвідомленні власних досягнень і появі феномену «я сам», власних переживань і розвитку самолюбства, формування внутрішньої позиції особистості. Дивно, але те ж саме відбувається і з вихователем-початківцем. Згадую свої перші робочі дні... Несподівано обрушується потік інформації, справ. І в душі з'являється боязкість, невпевненість. Тоді на допомогу приходять досвідчені педагоги, які навчають премудростям спілкування з дітьми. І ось настає момент, коли звучить схвальна похвала старшого покоління, а в голові проноситься думка: «Я змогла! Я сама!» А у дитини виникає гордість від усвідомлення власних досягнень своїх маленьких перемог над собою.А що ж далі? Щоденні будні і свята, перший випуск дітей до школи, гіркі сльози розставання і розчулення при вигляді нових незграбних малюків. Працюючи вихователем, я зрозуміла, що треба бути такою ж дитиною і разом із ними виконувати всі завдання. Всі діти з дуже різними характерами, тому без індивідуального підходу тут не обійтися, когось треба пожаліти, а комусь зробити зауваження не завадить.
Вихователь- це друга мама, а у неї повинен бути ключик до кожної дитини. Вихователь - це мудрець, до якого діти йдуть із будь-яким питанням, і він повинен дати пораду. Скільки питань відразу. Де їх взяти? Якщо треба, відкриваю навіть енциклопедію.
На мій погляд, дуже цікава професія - бути вихователем: тебе люблять діти і чекають від тебе чогось нового, а я живу їх життям і разом із ними радію їхнім успіхам.
«ДОШКІЛЬНИК - ТОЙ ЖЕ СТУДЕНТ УНІВЕРСИТЕТУ, ТІЛЬКИ ВЧИТЬСЯ ВІН ОДНОЧАСНО НА ВСІХ ФАКУЛЬТЕТАХ І ПІЗНАЄ ОДИН ГОЛОВНИЙ ПРЕДМЕТ - НАВКОЛИШНІЙ СВІТ»
Ми йдемо в одній зв'язці - я і діти, взаємно збагачуючи один одного. І немає в цього ланцюжка кінця і краю, як самому життю.
Моя професія дає суспільству дітей, підготовлених до подальшого життя, впевнених у собі, з бажанням вчитися далі. Для когось це банальність, а для мене це і є життя. І я пишаюся кожною маленькою перемогою у своїй великій професії
Так, саме пишаюся:
- довірою дітей;
- можливістю виховувати нове покоління;
- досягненнями кожної дитини;
- розширенням кола спілкування, появою нових друзів та однодумців;
- можливістю реалізації власного творчого потенціалу;
- визнанням та оцінкою своєї праці
ВИХОВАТЕЛЬ - ПЕДАГОГ, АКТОР, ЛІКАР ДИТЯЧИХ ДУШ
Педагогічна діяльність — творчий процес. Творчість - це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного : нового результату або оригінальних шляхів і мета дій його одержання . Педагогічна творчість - процес створення і перетворення особистості вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі ( оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з дітьми , імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з вихованцями педагог має передбачати педагогічні ефекти, впливати на уяву, увагу, пізнавальну діяльністьвихованців, а також звертатися до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом. В.О.Сухомлинський зазначав: „ Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності».
Рівні педагогічної творчості ( за І.П. Раченко ) : рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення, рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатів праці. Форми виявлення творчих сил педагога : творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогічна діяльність, науково – дослідна діяльність. Особливості педагогічної творчості: обмеженість часу ; необхідність завжди давати позитивні результати; публічність обставин творчості; співтворчість усіх учасників процесу.
Поряд з високими моральними якостями, глибокими знаннями методики навчально-виховної роботи і психологічних особливостей дітей дошкільного віку вихователь повинен мати комплекс професійно важливих психологічних якостей, які визначають його педагогічну майстерність. Ці вимоги диктує специфіка діяльності вихователя і об'єкта його діяльності — особистості дошкільника. У діяльності вихователя виділяють такі основні функції: виховна, освітня, охорона та зміцнення здоров'я. Виховна функція втілюється в діяльності, що ставить за мету формування гармонійно розвиненої особистості в процесі морального, трудового, розумового, естетичного і фізичного виховання дитини. Вихователь ознайомлює дітей з проявами високої моралі та відповідальності людини, формує в них почуття патріотизму, співробітництва, працьовитості, вчить їх правильно поводитися і спілкуватися з однолітками і дорослими. Освітня функція виявляється у процесі збагачення дитини певними знаннями, вміннями та навичками не тільки в ігровій діяльності, яка переважає в дошкільному віці, а й у спеціально організованій навчальній, а також побутовій і трудовій діяльності. Вихователі вчать дітей розбиратися в кількісних співвідношеннях речей, ознайомлюють їх з ознаками речей, звуковими особливостями мови, прийомами розв'язання арифметичних задач . Від того, як вихователь навчить дітей логічно мислити, чітко і ясно висловлювати думки, визначати в словах склади і виділяти в них звуки, рахувати, розрізняти величину і форму предметів, залежить ступінь їх готовності до навчання у школі, успішність включення у навчальний процес. Крім різнобічних спеціальних знань і знань методики навчально-виховної роботи з дітьми, вихователь має володіти і спеціальними вміннями і навичками. Він повинен вміти малювати, майструвати, робити прості іграшки з паперу, картону, пластиліну, виготовляти нескладні посібники для занять. Вихователю потрібно знати багато віршів, казок, бути достатньо ерудованим, щоб відповідати на невичерпні запитання своїх вихованців. Щоб успішно працювати з дітьми, він мусить володіти музичною грамотою, вивчити сольфеджіо, ритміку, вміти співати, танцювати.
Специфічною і важливою функцією вихователя дошкільного закладу є охорона і зміцнення здоров'я дітей. Враховуючи слабку опірність організму дитини до хвороб, вихователь повинен створити умови для фізичного розвитку дітей, вживати заходів щодо їх загартовування, зміцнення здоров'я. Для цього він повинен добре знати анатомію дитячого організму, засоби загартовування і фізичного розвитку дитини, реалізовувати останні у дошкільному закладі та проводити відповідну роботу серед батьків, які часто погано підготовлені з цього важливого напряму виховання. У завдання вихователя входить також формування в дітей культурно гігієнічних навичок, зокрема, звички вмиватися і мити руки перед їжею, охайно одягатися, акуратно їсти, прибирати постіль.
Любов до дітей, яка включає в себе чуйне, доброзичливе і терпляче ставлення до них, має бути притаманна педагогу, який працює з різними віковими контингентами дітей, але особливо високого розвитку вона повинна досягати у вихователя дошкільного закладу. Дошкільнята через свою непристосованість до життя і звичку до постійної опіки батьків та інших членів сім'ї просто не можуть перебувати у дитячому садку, якщо не відчувають доброзичливого, чуйного і ласкавого ставлення вихователя.
Високої педагогічної майстерності досягають лише вихователі, в яких чуйне, доброзичливе ставлення до дітей поєднується з умінням справляти вольовий тиск на них, виявляти вимогливість, а іноді й суворість. Якщо у вихователя, загалом м'якої, доброї людини, слабо розвинуті вольові якості, він не може добиватися хорошої дисципліни дітей під час навчальних занять, ігор та інших навчально-виховних заходів. Доброта, чуйність у поєднанні з добре розвинутими вольовими якостями є необхідною умовою роботи вихователя дошкільного закладу. Вимогливість до дітей, вольовий вплив на них ефективні лише у випадку, якщо педагог сам є людиною дисциплінованою і ставить до себе високі вимоги. Як ні в якому іншому віці, дошкільнята живуть, наслідуючи поведінку дорослих. Для них поведінка вихователя — еталон, якого вони хочуть досягти, тому будь-які прояви неохайності, недисциплінованості вихователя не залишаються непоміченими, більше того, вони переносяться на поведінку вихованців. Слабко сформовані в дітей дошкільного віку вольова регуляція поведінки, емоційна та інтелектуальна сфери стають причиною найнесподіваніших вчинків, конфліктних ситуацій. Тут від вихователя вимагається терплячість, глибоке розуміння вікових й індивідуальних особливостей психіки кожної дитини, адже правильне рішення потрібно прийняти у кожному конкретному випадку. Знання індивідуальних особливостей психіки кожної дитини в групі, вміння зрозуміти мотиви її різноманітних дій допомагають вихователю не тільки в даній ситуації обирати правильну тактику поведінки, а й прогнозувати дальший розвиток цієї ситуації, передбачати наступні вчинки вихованця. В разі виникнення конфлікту між дітьми вихователю необхідно швидко зорієнтуватися в обставинах, чітко їх проаналізувати та швидко прийняти рішення. Авторитет вихователя великою мірою залежить від його вміння дати справедливу оцінку кожному вчинку дитини. Діти дуже чутливі до цієї якості педагога і не вибачають йому найменших проявів несправедливості в оцінках їх знань і поведінки. Розуміння мотивів вчинків кожної дитини, прогнозування її поведінки допомагає і в організації навчання, ігор. Педагогічна діяльність ставить високі вимоги до емоційної сфери вихователя. Дітям дошкільного віку особливо необхідно, щоб у їх вихователя будь-яке почуття — радості, подиву, незадоволення та ін. проявлялося дуже яскраво. Висока експресивність, емоційна виразність вихователя викликають відповідні почуття дитини, сприяють народженню співпереживання. З вихователем, який не вміє проявляти свої почуття, дитині сумно, нецікаво. З іншого боку, вихователь має бути емоційно стійкою особистістю, стримувати спалахи роздратованості і гніву. Постійні нотації педагога дають негативний ефект: діти звикають до них, перестають на них реагувати, часто намагаються дошкулити вихователю, спеціально здійснюючи "недозволені" вчинки. Більшість з названих вище професійно важливих для вихователя якостей — справедливість, принциповість, доброзичливість, чуйність, терплячість, уміння розуміти вчинки дітей та передбачати їх поведінку, здатність стримувати роздратування та ін. — фундамент для вельми складного психологічного утворення, необхідного кожному педагогу, зокрема вихователю дошкільного закладу. Педагогічна діяльність не може здійснюватися без високого рівня розвитку у педагога комунікативних та організаторських нахилів. Адже виконання будь-якого педагогічного завдання вимагає активного спілкування вихователя з дітьми, вміння їх організовувати. Високі вимоги ставить педагогічна діяльність і до мови вихователя. У дошкільному дитинстві у спілкуванні дорослих з дитиною, її вихованні значну роль відіграють словесні методи (пояснення, оповіді, вказівки, інструкції тощо). Тому вихователь повинен вміти логічно, грамотно, чітко формулювати свої думки у доступній для дітей даного віку формі. Особливе значення має емоційне забарвлення мови вихователя, її виразність. Такі вимоги до мови вихователя пояснюються не лише тим, що вона є формою виражання його думок, а й тим, що вона — еталон, взірець для наслідування, отже, важливий фактор розвитку мови дошкільнят.
Педагог – дошкільник - творча особистість. На 1 Всеукраїнському з‘їзді дошкільних працівників міністр освіти Д.В.Табачник неодноразово наголошував: « Вихователі дитсадків – дуже творчі, вони вам і намалюють, і вишиють, і заспівають…». Творчого педагога підтримує і розвиває адміністрація. Особливо велику увагу слід приділяти роботі з молодими вихователями. З цією метою майже при кожному ДНЗ працює Школа молодого вихователя , до плану роботи якої входять різноманітні форми методичної роботи: аналіз планів, консультації, методичні рекомендації, методичний тренінг, анкетування, бліц-інтерв’ю, відвідування та перегляд занять, робота з документацією, а за кожним з молодих вихователів закріплюються досвідчені педагоги-наставники.
Патріотичне виховання дошкільнят
Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава.
Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.
Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.
У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:
• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, садка, міста);
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.
Якщо розглядати патріотизм через поняття "ставлення", можна виділити декілька напрямів:
1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;
2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;
3) ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;
4) ставлення до державного устрою.
Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.
Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати:
- Як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю.
- Своє рідне місто чи село.
- Які в ньому є найголовніші визначні місця.
- Яка природа рідного краю та країни, де дитина живе.
- Які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну.
- Чим прославили вони рідну країну і увесь світ.
- Що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.
Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним селом:
1. Історія села. Назва. Чому тут виникло поселення людей?
2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого села.
3. Визначні місця нашого села. Пам’ятники, будівлі, музеї.
4. Праця дорослих. Підприємці нашого села. Чим прославлене село.
5. Герб Близнюківщини. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому селищі.
6. Видатні люди рідного села. Чиїми іменами названі вулиці. Чому? Які люди прославили наш край?
7. Природа рідного села. Які дерева, квіти прикрашають вулиці села. Яких рослин найбільше.
8. Культура рідного села. Бібліотека ,школа, дитячий садок.
9. Культура поведінки в рідному селі. Як поводити себе на вулиці, в транспорті, на прогулянці, на загальномасових святах.
10. Відпочинок у нашому селі. Де люблять відпочивати жителі рідного села. Які є традиції, свята. День селища.
11. Захисники нашого села. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у селі. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях. Хто такі ветерани. Як в нашому селі святкують День Перемоги.
Напрямки роботи з батьками з питань патріотичного виховання :
• ознайомлення батьків з роботою дошкільного навчального закладу з питань патріотичного виховання;
• залучення батьків до співпраці та стимулювання їхньої активної участі в ній;
• організація різноманітних заходів за участю батьків;
• ознайомлення батьків з результатами навчання і розвитку дітей (відкриті перегляди, тематичні тижні, інформація в куточках батьків).
Досвід роботи з патріотичного виховання
Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.
Патріотизм(грец. paths — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.
Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.
Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.
Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.
Основними напрямами патріотичного виховання є:
— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;
— краєзнавство;
— ознайомлення з явищами суспільного життя;
— формування знань про історію держави, державні символи;
— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;
— формування знань про людство.
Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.
Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.
Однак лише ознайомлення із суспільним життям не вирішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив досвід роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими суспільними явищами.
Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.
У програмі виховання окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину (“Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна”).
Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття “Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її”, “Пам'ятні місця України”, “Рідне місто (село)”, “Вулиці нашого міста (села)”, “Наш герб” та ін.
Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо.
Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.
До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.
Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.
Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).
Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу.
Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.
Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.
У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.
Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму.
Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників.
Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.
Головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи).
Основою національної самосвідомості є національні почуття — комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.
Справжні патріотичні почуття здатний виховувати високоосвічений, інтелігентний педагог-патріот, який разом з дітьми щиро радітиме успіхам вітчизняних спортсменів, артистів, учених, переживатиме їх невдачі. Такий педагог зуміє допомогти дітям усвідомити, що патріотизм є благородною пристрастю людини, він не має нічого спільного з національним егоїзмом.
Усе це активно сприятиме формуванню у дітей етики міжнаціонального спілкування, яка стосовно дитини-дошкільника передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до однолітків і дорослих різних національностей, їхніх національних традицій і звичаїв, інтерес до їхнього життя, культури.
Безперечно, малюк не відразу починає зауважувати ознаки національної належності людей, особливо коли йдеться про нації, які не мають помітних відмінностей у зовнішності, одязі, побутовій культурі. У середньому дошкільному віці інтерес дитини до явищ суспільного життя підводить її до усвідомлення певних виявів міжнаціональних стосунків.
У цьому сенсі батьки і вихователі мають дбати, щоб дитина засвоювала норми міжнаціонального спілкування (співжиття) не стихійно, а цілеспрямовано, орієнтуючись на загальнолюдські моральні цінності. Формуванню доброзичливих міжнаціональних стосунків у дошкільному закладі сприяє доброзичливе, дружелюбне співжиття у групі, в якій є діти різних національностей.
Формування патріотичних почуттів дітей дошкільного віку має поєднуватися з вихованням їх у дусі миру. Адже глобалізація, зростання відкритості суспільств актуалізує ідею планетарності, вселяє багатьом людям відчуття того, що вони є жителями Землі. За даними Всесвітньої організації з дошкільного виховання (ОМЕР), представники різних країн змістом мирних відносин між людьми вважають:
а) любов і повагу до ближнього, щирість, співпереживання, привітність, розуміння, вміння допомагати тим, хто потребує допомоги;
б) дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, протидію злу без виявлення агресивності;
в) почуття солідарності та відповідальності стосовно інших.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні тлумачить поняття “людство” як сукупність усіх людей, які населяють планету, як усвідомлення того, що народи світу прагнуть миру і щастя, процвітання рідної країни і всієї планети, турбуються про майбутнє дітей.
У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.
Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн.
Успіх національного виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів.
Спрямованість морального виховання на загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею. Результатом такої роботи може стати вищий рівень моральної вихованості дітей — здатність до морального самовдосконалення, усвідомлена потреба в ньому.
Про Т.Г. ШЕВЧЕНКА
Тарас Григорович Шевченко (1814 — 1861). В історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмерущоюлюбов’ю та славою. Таким самородком в українців є Тарас Григорович Шевченко, чия безмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського духу. Тарас Шевченко для України – не просто народний поет, якого доля обдарувала багатьма талантами. Національний пророк, апостол правди, заступник правди, заступник знедолених, провидець – так називають його українці. Святе ім’я Тараса не вмре повік, йому, як сонцю, вічно пламеніти. Не забули українці свого Великого Кобзаря. Його сім’я входить у наше життя з дитинства, з маминих пісень, з наших перших книжок, а з роками Шевченкове слово стає все ближчим, все дорожчим. «Кобзар» уже давно став настільною книгою, оберегом кожної оселі.
Не маючи родини, власних дітей, Тарас Шевченко піклувався про малечу: видав «Буквар», завжди пригощав цукерками та пряниками, прагнув бачити їх щасливими та вільними. «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», – писав зворушливо Т. Шевченко. Один із найвизначніших уроків Шевченка – урок любові, співчуття, милосердя, яке не принижує, а закликає берегти жінку – матір і дитину:
…І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі!
Своєю творчістю Т. Шевченко засвідчив воскресіння нашої нації. Українці відчули, що мають духовну силу, з якою можна і варто йти в майбутнє. У своїх поглядах Шевченко йде за народною мораллю, в основі якої любов до ближнього, пошана до батька, матері, до рідного слова. Силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України поет пробивав стіну людської байдужості, обмеженості. Невмираючий дух поета, як раніше, так і тепер, 200 років поспіль, витає над Україною, а вище слово сіє на народній ниві зерна добра, любові, справедливості. Завданням вихователів кожної вікової групи дітей є виховання почуття пошани до життя і творчості Тараса Григоровича Шевченка; співчуття до знедолених; виховання почуття власної гідності, віри в рідний народ, шанобливого ставлення до родини, домівки. Молоде покоління повинно усвідомити важливість творчої спадщини Шевченка:
Тож знай, нащадку, що прийшов на зміну, -
Тобі ясніш світитеме зоря,
Коли і ти полюбиш Україну,
Пройнявшись віщим словом Кобзаря.
Консультації для батьків
ЯК ПОДОЛАТИ ЗАЇКУВАТІСТЬ
Заїкуватість— не лише порушення звуковимови, а й захворювання всього організму. Тому поряд з логопедичною корекційною роботою цей феномен потребує спеціального загальнозміцнювального лікування.
Як показують наукові дослідження, заїкуватість можна розглядати як частковий вид неврозу — логоневроз: порушення темпу, ритму, плинності мови, викликане судомами м'язів мовного апарату. При заїкуватості у мовленні спостерігаються вимушені зупинки або повторення окремих звуків та складів унаслідок функціонального порушення діяльності вищої нервової системи. Порушення взаємодії та рівноваги процесів збудження і гальмування в головному мозку викликають неконтрольовані імпульси, які діють на весь організм та на зони звуковідтворення.
Будьте уважні! Не пропустіть перших ознак заїкуватості. Відразу ж зверніться до спеціаліста, якщо ваш малюк:
♦ вживає перед окремими словами зайві звуки (а,і);
♦ повторює перші склади та цілі слова на початку фрази;
♦ робить вимушені зупинки в середині слова, фрази;
♦ зазнає труднощів на початку мовлення.
Заїкуватість виникає, зазвичай, у віці від 2 до 5 років, коли відбувається інтенсивне становлення мовлення дитини. У системі інших нервових процесів мовлення як таке найбільш уразливе, тож різні навантаження на нервову систему так чи інакше впливають на мовлення дитини.
Малюк легко збуджується, а збудження призводить до виникнення судом.
Хлопчики заїкаються утричі частіше, ніж дівчатка.
Профілактика заїкуватості
♦ Мовлення людей, серед яких перебуває малюк, має бути неквапним, правильним, повільним та чітким.
♦ На мовленні дитини негативно позначаються несприятливі умови в родині (конфлікти, сварки).
♦ Стежте за дитиною! Уникайте психічних травм (часто-густо мами називають причиноюзаїканняпереляк), фізичних травм (особливо голови).
♦ Не перевантажуйте дитину інформацією, зайвими емоціями.
♦ Не намагайтеся зробити з дитини вундеркінда, не форсуйте її розвитку.
♦ Не читайте страшних казок на ніч. Не лякайте бабаєм, дідьком тощо.
♦ Не карайте дитину надто суворо, не бийте, не залишайте в темній кімнаті тощо.
Заїкуватість виразніше проявляється на тлі втоми дитячого організму, загальної слабкості. Відтак у першій половині дня ця вада менш виражена, ніж у другій його половині.
Наодинці із собою діти не заїкаються, не роблять вони цього й під час співу.
Поради логопеда
1. Для виправлення заїкуватості слід впливати і на мовлення дитини, й на її організм загалом.
2. Порадьтеся з лікарями (психіатром, невропатологом, терапевтом).
3. Зміцнюйте та оздоровлюйте малюка.
4. Створіть спокійну, доброзичливу атмосферу в родині та в середовищі дитини.
5. Започаткуйте режим дня з обов'язковим дво-три-годинним денним та нічним (10-12 годин) сном.
6. Вилучіть з життя дитини агресивні мультфільми, фільми та комп'ютерні ігри. Натомість запропонуйте послухати добру казку або заспівати разом із вами гарну дитячу пісеньку.
7. Дотримуйтеся вимог раціонального та висококалорійного харчування дитини.
8. Загартовуйте малюка обтиранням, обливанням, купанням тощо.
Виконання всіх перелічених умов та корекційна робота логопеда допоможуть подолати складне порушення.
Будьте терплячі, успіхів вам!
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ
Покарання для дитини
Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити. Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі.
Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам'ятка.
Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини.Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.
Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!
Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності.
Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу. Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей.
"Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця.
На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки. "Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила.
Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було.
Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь".
Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів.
А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями.
Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.
Консультація для батьків на тему:
«Роль батьків у вихованні дитини»
Не всі сім’ї повного мірою реалізують усі можливості впливу на дитину. Причини можуть бути різні: одні сім’ї не хочуть виховувати дитину, інші - не вміють цього робити, є й такі, що розуміють, для чого це потрібно робити, однак не роблять. В усіх випадках сім’ї потрібна кваліфікована допомога дошкільного закладу.
Нині необхідність дошкільного виховання не викликає жодних сумнівів. Упродовж останніх років до дошкільних закладів висунуто високі вимоги.
Багато років поспіль наша держава всіляко підкреслювала соціальну функцію дошкільного виховання - звільнення жінки-матері для участі в суспільному виробництві.
При оцінюванні роботи дошкільного закладу як важливий показник фігурують відомості про захворювання дітей, кількість пропущених ними днів (отже, вимушеної непрацездатності матері).
Зростання впливу освіти, що спостерігається в багатьох країнах світу, зокрема й у нашій країні, змінило ставлення до дитячих садків. На перше місце виходять педагогічні функції дошкільного закладу: як виховують, чого навчають, наскільки успішно готують до школи.
Щоб ефективно виконувати педагогічні функції, дошкільний заклад має переглянути зміст і поліпшити якість освітньої роботи з дітьми, посилити вплив на кожну дитину. Це зумовлює потребу дошкільного закладу вбачати в сім’ї союзника, однодумця щодо виховання дитини.
Слід зауважити, що педагоги дошкільних закладів не завжди усвідомлюють можливість і необхідність співробітництва з сім’єю. Молоді спеціалісти нерідко вважають, що їх навчили, як розуміти дитину, як її вчити, виховувати і недооцінюють ролі батьків, що не важливо, коли батьки виховують не зовсім правильно і бачать дитину набагато менше часу, ніж вихователь у садочку.
Часто так і батьки думають, що знають свою дитину краще, ніж інші, розуміють її, а отже, і виховують самі, а в дитячому садку дитина ціла і неушкоджена, під наглядом дорослого, і цього досить.
Таким чином, є дві сили, дуже близькі дитині дошкільного віку - батьки й педагоги, які намагаються виховувати автономно, незалежно одна від одної, що не сприяє ефективному вихованню.
У вихованні маленької дитини є чимало заходів, метою яких є формування позитивних звичок, навичок поведінки, раціональних способів діяльності.Усе це можливо, якщо дорослі домовлятимуться про єдність вимог, спільність методів впливу та способів навчання в дитячому садку й родинному колі.
Слід також ураховувати, для вирішення яких завдань виховання може бути сильнішим дитячий садок чи сім’я, і відповідно, який тягар має взяти на себе інша сторона. Наприклад, в емоційному, статевому вихованні, у залученні дитини до спорту можливості сім’ї значно більші, ніж можливості дитячого садка. Однак дитячий садок кваліфіковано здійснює навчання, забезпечує розвиток творчих здібностей тощо.
Отже, в основу взаємодії сучасного дошкільного закладу та сім’ї має бути покладено співробітництво.Повноцінним може бути тільки те виховання, яке починається від колиски. Дошкільне виховання, що починається з родинного, а далі доповнюється суспільним є вирішальним у прилученні дитини до скарбниці духовної культури народу, її соціалізації.
Саме в родинному вихованні в дошкільні роки у дитини закладаються основи моралі, правильної поведінки, активності, ініціативності, творчого ставлення до дійсності чи навпаки - пасивності, байдужості, нігілізму, індиферентності
.Родинне виховання і виховання в дошкільній установі реально існували як дві самостійні ланки, хоч у програмах дитячого садка і в методичній літературі наголошувалось на необхідності взаємозв’язку дитячого садка і сім’ї. Насправді це були дві системи, які зрідка взаємодіяли.
У сім’ї зміст, методи, фор,ли виховання дітей залежать від загальної культури батьків. Найпростіше сімейне виховання має довільний характер, здійснюється без чіткої системи, фрагментарно і доволі стихійно.За таких умов загальний розвиток і ступінь вихованості дітей дуже різний. В одних сім’ях малята ростуть добрими, привітними, довірливими, активними, виявляють інтерес до гри, книжок, мистецтва, в інших - батьки не дуже дбають про загальний розвиток дитини, але велику увагу приділяють її дисциплінованості, слухняності. Є сім’ї, де вихованню дитини не надають значення взагалі.
Дитячий дошкільний заклад - обов’язкова ланка загальної системи освіти. Процес виховання і навчання у ньому здійснюється відповідно до програми, укладеної фахівцями (фізіологами, психологами, лікарями, педагогами, методистами) й ухваленої Міністерством освіти і науки України.Програма набуває чинності державного документа.
За твердженнями спеціалістів, у дошкільних закладах достатньо розвинені й виховані діти ті, в родинах яких з особливою увагою ставляться до виховання. Найбільше труднощів викликають у вихователя діти, батьки яких не приділяють належної уваги їх вихованню.
Отже, навіть обов’язкова програма з чітко організованим процесом виховання не позбавляє дошкільного закладу залежності від родини: якщо батьки дбають про дитину, то й дитячий садок сприяє її збагаченню, розвитку; якщо сім’я не займається вихованням чи створює для дитини важкі умови, то дитячий садок не завжди в змозі допомогти.
Упродовж тривалого часу склалось так, що дитячий садок, підпорядковуючись лише адміністративним органам, був незалежним від сім’ї. Від неї майже не залежало, в який садок потрапить дитина, які вимоги висуватимуться до неї, який розпорядок закладу, кваліфікація вихователів тощо.
Нині ситуація змінюється, відкриваються дитячі садки, які більше зважають на потреби сім’ї і щодо встановлення розпорядку, і щодо змісту роботи. Сім’я має можливість вибирати дитячий садок і вихователя, розраховуючи на співпрацю у вихованні дитини.
Психологи і педагоги наголошують:
1. Особливістю сімейного виховання є його виразний емоційний характер, що ґрунтується на родинних почуттях, виявляється у глибокій любові до дітей, та взаємних почуттях дітей і батьків.
У вихованні дітей раннього і дошкільного віку вирішальне значення мають родинні емоційні зв’язки, насамперед матері і дитини, оскільки коло людей, з якими спілкується дитина, доволі обмежене, навіть якщо дитина відвідує дошкільний заклад.
2. Основною умовою розвитку особистості є включення дитини в стосунки і спілкування з людьми.
У концепції дошкільного виховання в Україні подано такі тези про взаємодію сім’ї і дошкільної установи:
- сім’я і дитячий садок у хронологічному порядку пов’язані принципами наступності. Вони повинні забезпечувати безпосередність навчання і виховання дітей .У дослідженнях деяких педагогів стверджується, що у практиці суспільного і сімейного виховання переважає принцип не наступності, а паралелізму, тобто сім’я вирішує свої завдання, а дошкільний заклад - свої. За таких умов освітня підготовка дітей не матиме відчутних результатів;
- сім’я - це найприродніша школа соціалізації дитини в суспільстві. Через сім’ю дитина набуває різного досвіду. Концепція спрямовує на те, щоб мета і зміст суспільного виховання не відрізнялись від мети і змісту родинного виховання;
- адаптаційний період «дитина - сім’я - дитячий садок» розширити на більш тривалий час;
- головна мета дошкільного виховання - всебічне виховання дитини, що охоплює розвиток естетичних, розумових, моральних, мовних здібностей малюка.
Практика свідчить, що українське дошкілля загалом, здійснює ті завдання, від яких залежить підготовка дітей до навчання у школі.
Таким чином, формулюємо висновок, що на сучасному етапі розвитку суспільства дошкільний заклад і сім’я мають працювати в умовах співробітництва, і дитячий садок повинен бути ініціатором таких змін, оскільки цього вимагає час. Тож перед дошкільною установою сьогодні поставлено низку завдань:
1) зміна соціальної орієнтації на основного замовника дитячого садка, якому дошкільний заклад має бути підзвітний;
2) усвідомлення вихователями дошкільних закладів того, що дітей їм довіряє сім’я, отже, потрібно зберегти здоров’я дитини і забезпечити належні умови для її розвитку;
3) приймаючи дитину до групи, вихователь має докладно ознайомитися зі змістом, характером і напрямами виховання в сім’ї, щоб забезпечити адекватні умови для тісного контакту педагога з вихованцем, педагога з батьками.
4) У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, зокрема закладаються основи національної свідомості, відбувається становлення особистості загалом. В.Сухомлинський зауважував, що «...сім’я - це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші риси людини-громадянина, людини-трудівника, людини - культурної особистості.
Консультація для батьків на тему:
«Здоров’я дитини – багатство країни»
З приходом холодів весь процес життєдіяльності начебто сповільнюється: важче вставати вранці, у вихідні хочеться поніжитися в ліжку, немає бажання йти на тренування, хочеться побути вдома.
Так ми реагуємо на зміну погоду. Ще гостріше реагують на це наші діти. І ви, напевно не раз помічали, як разом з погодою за вікном псується і настрій малюка: він стає примхливим, плаксивим, погано їсть, з'являються проблеми зі здоров'ям, такі як нежить, кашель і додатково до всього неспокійний сон.
Все це можна пояснити впливом таких атмосферних факторів, як тиск, вологість і температура. Дитячий організм ще досить слабкий, імунітет його тільки починає набирати силу, і тому у них менше можливості пристосовуватися до зміни погодних факторів.
Поступово в міру дорослішання адаптаційні здібності дитини виростають, він вже більше стійко переносить і простудні захворювання, і просто перепади температури за вікном. Отже, якщо ваша дитина здорова, але метеочутлива, тоді обов'язково стежите за його режимом дня. Укладайте спати в один і той же час, як у нічний так і в денний. Якщо нічний сон неспокійний, то можна дати малюкові настоянку пустирника (близько 20 крапель).
Перед сном настройте його на спокійний лад, почитавши улюблену книгу, зібравши нескладний пазл, або просто поговоріть з ним. Постарайтеся, щоб дитина перед сном не бігав, і не усаджуйте його за перегляд чергового мультика. Він не принесе користі і буде як подразник для нестійкої та слабкої нервової системи.
Спокійний нічний сон дасть малюкові гарний настрій на весь наступний день і навіть вплине на глибину денного сну. Протягом дня стежте за активністю вашого малюка. Чергуйте активні ігри зі спокійними заняттями.
Нехай малюк не тільки бігає і грає у войнушки, нехай він займеться малюванням, ліпленням, тобто такими заняттями, які розвивати дрібну моторику і дуже впливають на подальший розумовий розвиток. Дуже важливі прогулянки на свіжому повітрі.
Гуляти треба не менше двох разів на день і бажано, щоб прогулянки були досить тривалими. Це допоможе подолати метеочутливість, а також подарує хороший сон. Так що одягайтеся тепло, але по погоді, і сміливо йдіть гуляти по місту. Дуже добре, якщо дитина з дитинства привчений до гімнастики і водних процедур.
Обов'язково запишіть ваше чадо в басейн і разом з ним від душі похлюпатися у воді. Вода знімає м'язову напругу, покращує загальне самопочуття і дає відчуття розслаблення і радості, що стане в нагоді не тільки малюкові, але і вам самим.
Якщо настрій малюка все-таки залишає бажати кращого, він вередує, то побалуйте його, купіть йому шоколад. Його користь очевидна, і з цим погоджуються багато лікарів, починаючи від стоматологів, закінчуючи лікарями-імунологами.
Помірне (але не надмірне) його споживання підвищує рівень гормону щастя в крові. І якщо немає алергії, то пригощайте ним свого малюка. А він обов'язково віддячить вам своєю посмішкою і відмінним настроєм.
Щоб дитина не підхопила вірус , обов'язково стежите за вакцинацією і ставте щеплення. Це необхідно, якщо дитина ходить у дитячий садок, а й також важливо, якщо він не відвідує його і проводить час вдома з мамою або нянею.
Якщо дитина перебуває вдома, то частіше провітрюйте приміщення, щоб повітря довго не застоювався, це може стати дуже хорошою розсадою для вірусів.
Повітря у квартирі було б непогано зволожувати. Добре, якщо в кімнаті є акваріум, адже це природний зволожувач, але якщо такого ще немає, можна використовувати і зовсім "домашні" методи: розвісити вологі рушники або скористатися пульверизатором для квітів і поприскать їм у повітря.
Зараз у наших аптеках достатньо широкий спектр спреїв для зволоження слизової носа. Дуже популярні засоби на основі цілющої морської води.
Морська вода в них стерилізована і сприяє підтримці нормального рівня зволоженості носової порожнини, а додаткові мікроелементи підвищують стійкість внутрішнього середовища до хвороботворних бактерій. Результат - слизові носа не пересушені і не роздратовані пилом, що допомагає відбити атаки вірусів. З такою ж метою можна полоскати горло і дитини.
І останнє, на що треба звернути увагу - це харчування. Тут правила будуть прості як ніколи - побільше фруктів, овочів, корисних каш, достатню кількість рідини. Для профілактики простудних захворювань скористайтесь сиропом шипшини, його смак сподобається дитині, і тому чергове прийняття ліки не буде супроводжуватися капризами й істериками.
І головне, пам'ятайте, що маля дуже часто буває барометром вашого здоров'я і настрою, тому постарайтеся створити в сім'ї доброзичливу обстановку і не забудьте подбати про власне самопочуття. Тепер ви знаєте, як зберегти здоров'я дитини, поради для батьків вам допоможуть у будь-якій ситуації!
Консультація для батьків
«Один вдома»
За допомогою конкретних життєвих прикладів та знайомих казок розкрити дітям деякі основні положення Конвенції про права дитини. Вчити дітей аналізувати ситуації казкових героїв, що до прав дитини на життя, турботу батьків та держави, захист від експлуатації та безпеки життя. Звернути увагу батьків на те, що не слід довіряти догляд за малою дитиною не знайомим людям, краще за все відвести дитину до бабусі, дідуся або в дитячий садок.
Коли дитина сама вдома вона повинна запам’ятати таке правило, що коли стукає не знайома людина, то не можна їй відкривати двері потрібно одразу повідомити батьків або родичів але в жодному разі не можна відкривати дверей. Слід прочитати дитині казку про «Котика і півника», та показати на прикладі півника, що буває коли відкриваєш не знайомцям двері.
Закріпити також правило безпеки, що не можна розмовляти з не знайоми людьми, та не можна нікуди йти з чужими людьми, також розповісти дітям, що не можна брати цукерки, їжу, та іграшки від чужих людей. Гратися потрібно біля свого будинку і не відходити від нього далеко.
Коли дитина лишається вдома сама потрібно приділити велику увагу дрібним речам які є вдома (ґудзикам, намисту тощо). Дати дітям поняття для чого використовуються всі ці речі. Також батькам необхідно заховати всі ріжучі та колючі предмети, що дитина не могла поранитись. Дати дітям поняття про ліки які знаходяться в аптечці. Також розповісти дітям про електричні прилади, та пояснити, що коли дорослих не має вдома не можна чіпати електоприлади, та не можна сувати пальці або інші предмети до розетки.
Нагадати батькам, що на дворі вже зима і ми повинні готувати дитину до безпечних зимових розваг. Ознайомити дітей з правилами безпечної поведінки під час зимових розваг (не ходити під дахом будинку, не збивати бурульки, дотримуватися правил катання на льодових доріжках, ковзанах, санчатах, лижах).
Запропонувати батькам провести дослід зі снігом (розтопити сніг). І переконати дітей, що він брудний та холодний, і може викликати різні хвороби. Розповісти про те, що сніг не можна куштувати.
Також обов’язково ознайомити дітей з безпечними та не безпечними вулицями та дорогами.
Познайомити з дорожніми знаками, світлофором. Пояснити дітям, що по проїзній частині ходити не можна, можна ходити тільки по тротуару також те, що дорогу треба переходити тільки разом з доросли і тримати його за руку, і ні в якому випадку не можна бігати по проїзній частині.
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ
«РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ»
Художня література – невичерпне джерело мудрості, знань, духовності, краси художнього слова для розвитку дитини дошкільного віку.
Для маленької дитини художня література й дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, тому що спостерігаючи за виразом обличчя дорослого, який читає книгу, та розглядаючи ілюстрації, дитина м намагається наслідувати вираз обличчя того, хто їй читає вірш, казку чи оповідання, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів – показує як вони радіють, сумують, як дивуються.
Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття.
Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.
Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного молвення.
Художня література і усна народна творчість –важливе джерело розвитку дитячого мовлення. Художня література та усна народна творчість традиційно використовувалася у вітчизняній та зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання і освіти підростаючого покоління.
Виховна та художня цінність цього виду мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу, насамперед, мовних засобів виразності, адже мова літературного твору є найкращою, найвищою формою літературного мовлення, якому діти прагнуть наслідувати.
Живодайним джерелом розвитку художньої літератури є усна народна творчість.
Використання малих фольклорних форм є ефективним прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.
Серед фольклорних жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування.
Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки ( добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий. Злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж.
Наприклад:
· Відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку;
· Відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа;
· Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів ( привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття);
· Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання).
Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх-драматизаціях, а й у мовленнєво-комунікативній діяльності різних змістових ліній.
Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до влласної творчості.
У навчально-методичному посібнику до Базової програми «Я у Світі» - «Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників» А .Гончаренко надає приклад мовленнєвої роботи з казкою, яка проводиться зі старшими дошкільниками.
Пори року в казках
Сюжет багатьох казок вибудовується в чітко означений сезон або містить певні ознаки-загадки, на що дитина не відразу звертає увагу.Пригадавши з дітьми кілька казок, можна запропонувати їм знайти ті, де є зима чи літо, осінь чи весна, й аргументовано підтвердити своє припущення.
Пора року причаїлася або мандрує по всій казці, треба лише прислухатися й знайти згадку про неї або хача б натяк. Коли пеагог або хтось з дітей відтворить цей фрагмент-загадку, доцільними будуть такі завдання: пригадати назву казки та відповідну частину сюжету, визначити сезон і подати щодо нього переконливі факти, ознаки, прояви.
Тут знадобляться також народні прикмети, прислів’я, приказки, вірші про природу, власний досвід, спостереження дитини зха прогностичною поведінкою тварин, рослин тощо. Тож цілісна аргументована відповідь стане розповіддю.
У яких казках оселилося літо?
* «Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Аж лізе Рак-неборак…» («Коза-Дереза»);
* «Наївшись досхочу, вовк пішов, простягся на зеленому лужку під деревом і заснув». («Про Вовка і семеро козенят»);
* «От дідова дочка закотила рукава, обполола і пісочком присипала яблуньку; яблунька подякувала , а дівчина пішла своєю дорогою». («Дідова дочка і бабина дочка»);
* «Лисиця шмигнула і помчала щодуху, аж курява встала». («Журавель і Лисиця»);
* «А кабан лежав близько біля столу у хмизу та якось комар укусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув. Кіт же думав, що то миша, та кабана за хвіст». («Пан Коцький»);
* «А бичок доти стояв на сонці, доки не розтанув». («Солом’яний бичок”)
З чого помітно, що в цих казках причаїлася осінь?
* «Ось якось підмітав Півник у дворі та й знайшов пшеничний колосок». («Півник і двоє мишенят»);
* «Коли ж летить каченят табуночок…» («Кривенька качечка»);
* «А незабаром зайчик приніс дідові капусти, стрічок, сережок, намиста доброго… І дід радий і баба рада». («Солом’яний бичок”)
Де в цих казках відпочиває зима?
· «Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку…». («Рукавичка»)
· «Каже Лисичка Вовкові: «Ходімо на річку та знайдемо ополонку, то ти сядь над ополонкою, хвіст всунь в ополонку, сиди та й говори «Ловись ,рибко, маленька і велика». («Про Лисичку-сестричку і Вовка»)
· «Була у Зайчика хатка луб’яна, а у Лисички – льодяна». («Зайчикові хатка»)
Як у цих казках господарює весна?
· «Поприходили сини увечері додому та й кажуть матері:
«Весь день орали, а ви нам не прислали обідати”. («Котигорошко»)
Окрім використання казкового жанру, варто вдаватися й до інших фольклорних форм і будувати, спираючись на розуміння та знання дітьми природи рідного краю, тематичні фрагменти міні-занять, що сприятимуть розвитку мовленнєвої компетентності.
Орієнтовані запитання (За методикою Н.Гавриш):
· У яких казках гуляє і веселиться весна (літо, осінь, зима)?
· По яких піснях мандрує, співаючи весна (літо, осінь, зима)?
· У яких віршах заховалася весна (літо, осінь, зима)?
· У яких народних прикметах знайдемо весну (літо, осінь, зиму)?
Подібні вправи-завдання готують дошкільників до складання цілісних логічних розповідей.
Ефективним методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри за сюжетом літературних творів. Завдяки рольовим перевтіленням діти вправляються у веденні варіативних діалогів. Процес підготовки до програвання цілісного сюжету поступовий, тривалий, індивідуальний.
Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення.
У грі-драматизації, де дітям добре знайомі сюжет, пісеньки, повтори, більшість реплік, не обов’язково дослівно відтворювати текст. При бажанні можна імпровізувати. До програвання цілісної гри-драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у зміні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів.
Консультація для батьків
Як зберегти здоров'я дитини
Впевнені, поради батькам стосовно того, як підготувати дитину до майбутніх навантажень зробити так, аби її організм не давав збоїв під час навчального процесу і похід за знаннями був їй справді в радість та деяких інших аспектів підготовки до школи, - буде до часу.
Що обмежує успішність дитини.
Результат успішного навчання значною мірою залежить від працездатності учня, адже засвоєння навчального матеріалу відбувається тільки в той період часу коли,дитина має "робочий" тонус і може уважно слухати, запам'ятовувати, обдумувати і відтворювати почуте.
Серед причин, які обмежують успішність у навчанні, одне з перших місць посідає загальна ослабленість здоров'я. Фізично ослаблена дитина втомлюється задовго до закінчення заняття, не встигає відпочити за перерву, звичайні для інших учнів вимоги виявляються для неї надмірними.
У підсумку накопичується стомлення, а відсутність своєчасного відпочинку призводить до формування хронічної втоми. Особливо важка для дитини ситуація складається при розбіжності очікувань дорослих та її досягнень Якщо від школяра чекають безумовних успіхів, то неминучі при перевтомі труднощі й невдачі викликають невдоволеність батьків.
У підсумку в дитини виникає і підтримується високий рівень тривоги, уявлення про себе, як про безнадійно поганого учня. Це дезорганізує його діяльність і ще більше виснажує. У такому стані дитина не здатне впоратися навіть з тим навчальним навантаженням, яке було цілком їй доступне. А нарікання на лінощі, покарання призводять до того, що вона замикається, стає плаксивою і похмурою, нерідко в неї з'являється негативне ставлення до школи.
На зниження рівня дитячого здоров'я впливають:
погіршення екологічної обстановки;
збільшення питомої ваги "синтетичного" харчування, насиченого консервантами та барвниками;
шкідливий вплив електронної* та радіотехніки, побутової хімії; зменшення фізичних навантажень; "стресогенне" напружене міське життя.
Багато дітей схильні до частих застудних захворювань, що не тільки послаблюють організм, а й ведуть до формування осередків хронічної інфекції: хронічних тонзилітів, гайморитів і т.д.
Ці захворювання, які, на перший погляд, не є надто небезпечними, насправді стають причиною хронічного отруєння організму і призводять до зниження загального тонусу, працездатності, стійкості до навантажень, у тому числі й розумових. Важливою причиною підвищеної стомлюваності багатьох першокласників є й те, що початок шкільного навчання збігається з періодом інтенсивною зростання, так званим ростовим стрибком.
У цей період дозрівання нервової регуляції і серцево-судинної системи часто відстає від бурхливого росту кістково-м'язової системи. Зовні доросла дитина насправді виявляється менш стійкою до різних навантажень до тою моменту, доки організм знову набуде гармонійної рівноваги. Тим більш уразливою під час ростового стрибка стає ослаблена дитина. Втім тут є й інша небезпека.
Трапляється так, що батьки, надмірно опікуючись, хворобливою дитиною, заважають формуванню в неї самостійності, уміння долати труднощі, адекватної самооцінки, що зрештою теж позначається на її успішності.
Як зберегти здоров'я і життєрадісність в умовах навчання
Перш за все, необхідне співвіднесення рівня вимог та режиму навантажень із реальними можливостями учня, з особливостями його здоров'я і працездатності.
Тож завдання батьків - не лише зрозуміти, підтримати, допомогти, коли це необхідно, а й так організувати життя сина чи доньки (а при необхідності й усієї родини), щоб навантаження не призвели до перевтоми, неврозів, порушень постави та зору тощо.
Варто замислитися про режим дня, головне завдання якого - забезпечити високу працездатність нервової системи (тобто здатність у мінімальні терміни досягти максимальних результатів) у години навчальних занять у школі й удома.
Якщо дитина день у день в один і той же час лягає спати і прокидається вранці, обідає після повернення зі школи, сідає робити уроки після прогулянки, то їй легше планувати та розподіляти час, швидко включатися в роботу, успішно виконувати її в більш короткі терміни.
Режим дня повинен складатися з навчальних занять: відпочинку з достатнім перебуванням на свіжому повітрі, рухливих ігор або фізкультурних занять; регулярного повноцінного харчування; повноцінного, достатнього за тривалістю сну.
А потреба уві сні така: для 6-7-річок - 10-11 годин, для учнів 8 років і старших - не менше 9,5 години Втім, вона залежить і від стану здоров'я. Так, ослаблені діти, ті, що одужують після захворювань, схильні до підвищеної збудливості або стомлюваності мають потребу в тривалішому сні.
Крім того, всім першокласникам на початку навчального року рекомендується спати більше, ніж дітям, адаптованим до систематичного навчального навантаження. Це можна зробити за рахунок 1-1,5-голииного денного сну.
Денний сон відновлює працездатність організму більшою мірою, ніж будь-який інший вид відпочинку, навіть краще, ніж такі корисні для дітей ігри на свіжому повітрі. Тож, якщо батькам удасться організувати режим таким чином, щоб школяр міг поспати вдень, його продуктивність під час виконання домашніх завдань помітно зросте, а сам він стане активним і життєрадісним.
Слід обов'язково подбати й про те, щоб дитина щодня проводила достатньо часу на свіжому повітрі, що є потужним оздоровчим фактором, унаслідок якого поліпшується вентиляція легенів, підвищується вміст кисню в крові, нормалізується стан нервової системи.
Доведено: якщо дитина перебуває переважно в приміщенні, навіть добре освітленому й забезпеченому джерелом ультрафіолету, в неї швидше втомляються м'язи спини, знижується вміст фосфору (важливого поживного елементу для нервових клітин) у крові, падає гострота зору.
Зниження рухової активності порушує процеси нормального розвитку, веде зміни обміну речовин. Тоді як рухова активність тонізує центральну нервову систему дітей, під час руху відбувається активізація нервових клітин усіх ділянок кори головного мозку, підвищується обмін речовин, посилюється виділення гіпофізом гормону росту.
Інша складова успіху - харчування. Практика свідчить , що в багатьох сім'ях батьки стежать за ним менш ретельно, ніж це мало бути, а в підсумку в їхніх чад виникають порушення апетиту.
Для його поліпшення рекомендується давати сирі овочеві салати з рослинною олією,оскільки вони стимулюють вироблення шлункового соку, покращують перистальтику кишечника; варений буряк, малосольні огірки, які мають легку жовчогінну дію,що теж збуджує апетит.
Доречною є стимулююча терапія: прогулянки на свіжому повітрі, ігри з водою, заняття фізкультурою. Крім того, їжа завжди буде з'їдена із задоволенням, якщо дитина сама брала участь в її приготуванні. Дуже користі й такі незаслужено забуті овочі, як ріпка, горох, боби, гарбуз, редиска, і ягоди: смородина, суниця, чорниця, жимолость, малина, обліпиха, плоди шипшини.
Вони мають необхідні вітаміни та мікроелементи в оптимальній кількості. Єдине: потрібно привчити дитину обов'язково мити овочі та ягоди і їсти їх чистими руками, щоб уникнути зараження глистами, яке веде до зниження опірності організму.
Таким чином, чим раніше батьки задумаються про зміцнення фізичного стану свого малюка, тим краще. В адекватних умовах дитина стає більш працездатною, активною, життєрадісною, легше справляється з навчальним навантаженням.
Ще кілька важливих моментів
Слух, зір, постава теж мають бути в зоні особливої уваги батьків.
Для того щоб зберегти слух дитини, необхідно захищати вуха від переохолодження, лікувати навіть несильний нежить, оскільки інфекція може легко проникнути з носоглотки в порожнину середнього вуха й викликати його запалення. Слід оберігати слуховий апарат і від сильного або тривалого подразника. Особливу небезпеку в цьому сенсі становлять навушники: дуже сильна вібрація перетинки приводить до її розтягнення, втрати еластичності і в подальшому до зниження слуху. Крім того в навушниках дитина не орієнтується в звуках навколишнього світу, може не почути шум машини, яка рухається, або інші звуки, які сигналізують про небезпеку. Ще слід пам'ятати про те, що при шумі продуктивність фізичної праці падає на ЗО відсотків, а розумової - на 60!
Щоб уникнути напруги зору, слід суворо стежити за освітленістю робочого місця дитини: світло має падати зліва і ззаду ( у лівші - праворуч), що рука не загороджувала роботу. Дуже серйозно треба ставитися й до вибору книжок. Купуючи їх, батькам слід звернути увагу на те, щоб папір, на якому вони видрукувані, був цупкий і не прозорий. Аби перевірити це візуально, треба подивитися на сторінки книжки - на них
не повинен просвічуватися текст зі зворотного боку. Крім того, не крейдований, оскільки на такому папері текст відсвічує, що погіршує сприйняття і сприяє порушенню зору. Те саме стосується й паперу для зошитів, в яких лінії (фіолетового, зеленого, блакитного або сірого кольорів) мають бути чітко про друковані й водночас збігатися на суміжних сторінках.
Особлива стаття в профілактиці порушень зору - телевізор і комп'ютер. Перегляд телевізора й роботу на комп'ютері необхідно переривати через кожні 15 -20 хвилин ( рекламні паузи), а відстань від очей до екрана має бути не менше подвійної діагоналі екрана монітора і не менше 1 метра від екрана телевізора.
Неправильна постава справляє негативний вплив на роботу внутрішніх органів: ускладнює роботу шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, легенів; зменшується життєва ємкість легенів, знижується обмін речовин, унаслідок чого можуть бути поганий апетит, млявість, головні болі, швидка стомлюваність.
Дбаючи про правильну поставу своєї дитини, батькам слід пам'ятати, що портфелі й сумки, які носять на одному боці, для школяра не бажані взагалі - їх носіння може призвести до сколіозу, ідеальним є ранець. Вага повного ранця не має перевищувати 5-6% ваги дитини, щоб вона не сутулилась і не нагиналася вперед.
Загальна вага підручників і всього шкільного приладдя (без ваги ранця або портфеля), якщо учень носитиме його на відстань до 3 км, не повинна перевищувати допустимих гігієнічних норм: для 1-2-класників - 1,5-2 кг. Носіння важкого портфеля може викликати порушення постави, спровокувати викривлення хребта і захворювання нірок.
Згідно з санітарно-гігієнічними нормами шкільний ранець має бути виготовлений з гігієнічного водовідштовхувального легкого матеріалу, забезпечений світловідбивачами і еластичними лямками, забезпеченими ремінцями для регулювання довжини.
Крім того, на кожному виробі обов'язково має бути проставлене маркування, для якого віку призначений даний ранець. Чим більше відділень ранці, тим краще. У такому разі в ньому буде порядок і потрібну річ не доведеться діставати з дна.
