Сторінка вихователя Пичкар Людмили Михайлівни
Моє есе
Коли мене запитують, чи важко працювати з дітьми, я відповідаю: зовсім неважко, треба їх просто любити.
Мабуть, любов до дітей і визначила мою майбутню професію. Ще з дитинства мене оточували дітлахи, а я уявляла себе то вчителькою, то вихователькою. Після закінчення школи, коли мої однокласники не могли визначитися з вибором професії, я точно знала, що буду вихователем.
Ще до вступу в педучилище я зачитувалася роботами Макаренка та Сухомлинського. Мені були близькі та зрозумілі їхні думки та ідеї. Я вдячна своїм педагогам та наставникам, що допомогли мені зрозуміти таємниці дитячої душі. Адже діти тонко відчувають добре та погане і ніколи не подарують свою любов байдужій людині.
А дитяча любов - це найбільша винагорода для вихователя.
Ушинський говорив: «Якщо медикам ми довіряємо своє здоров’я , то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє Вітчизни»
Тому на плечах вихователя лежить відповідальність за майбутнє кожної дитини. Щоб мати право вчити, треба постійно вчитися самому. Щоб іти в ногу з часом, вихователь повинен постійно поповнювати свої знання.
Час не стоїть на місці і вимагає від вихователя нових знань та ідей.
Існує багато різних джерел для поповнення знань, але найкращий вчитель - самі діти. Ти вчиш дітей і вчишся у них сама. Адже, ставши дорослою, людина забуває, як по-справжньому радіти життю, милуватися красою квітки, радіти дощику. Діти ніколи не дадуть вихователю стати байдужим, черствим, своєю посмішкою вони здатні розтопити лід будь-якого серця.
Тільки у вихователя є така унікальна можливість завжди жити в країні дитинства. Адже коли працюєш з дітьми, ти завжди залишаєшся дитиною, діти надають тобі наснаги, надихають на творчість
Лозунг мого життя звучить так: серце віддаю дітям.
Адже віддавши часточку свого серця, своєї любові дитині, ти отримаєш великий скарб - справжню людину.
А це і є найголовнішим завданням і метою вихователя - виховати справжню Людину.
ВІДДАЙ ЛЮДИНІ КРИХІТКУ СЕБЕ, ЗА ЦЕ ДУША НАПОВНЮЄТЬСЯ СВІТЛОМ!
Л.КОСТЕНКО
Вчитель, педагог, вихователь… Це посада чи покликання? Яким він повинен бути? Вихователь - педагог, робота якого триває не годину і не місяць, а довгі роки. Він повністю занурюється у свою роботу, живе нею. Він - багатогранний і цікавий, добрий і суворий, справедливий і непідкупний, і, завжди - небайдужий.
Можливо, наша праця з вигляду здається непримітною, але, насправді, в руках вихователя - наше майбутнє. Я ні на хвилину не пошкодувала про те, що стала вихователем. Часто задумуюсь, що б я робила без своїх вихованців, без їх неперервних запитань, без їх палаючих очей.
Мабуть, не випадково так розпорядилася доля і привела мене у дитячий садок.Зараз це мій другий дім, в якому мене чекають, цінують, люблять, в який я поспішаю з цікавими ідеями і завжди хорошим настроєм.
Віддавати себе вихованцям, знаходити радість у щоденному спілкуванні з ними, розуміти їх, вірити і знати, що кожен з цих дітей особливий та неповторний - це основна складова справжнього педагога.
Мені пощастило бачити дітей, які з радістю переступають поріг дитячого садка, які щодня зустрічають тебе з посмішкою. Це і є найвища оцінка для будь-якого вихователя, а не численні грамоти і медалі.
Щасливі посмішки малюків, їх довіра, визнання й любов стали для мене найціннішою нагородою. Для когось це банальність, а для мене це і є життя. І я пишаюся кожною маленькою перемогою у своїй великій професії.
Моя робота в дитячому садочку спрямована на:
- планування та організацію діяльності дошкільників, їх виховання;
- забезпечення умов для соціального та психологічного розвитку дітей;
- реалізацію комплексних заходів, спрямованих на профілактику та зміцнення фізичного здоров`я дошкільнят.
У своїй роботі я застосовую сучасні педагогічні технології, володію необхідними прийомами, методами та засобами навчання.
Грунтуючись на результатах особистих досліджень, працюю з дітьми індивідуально, в групах, займаюся корекційно-розвиваючою діяльністю.
Я вірю, що наші вихованці стануть гідним майбутнім нашої держави, що всі випускники нашого садочку знайдуть себе в житті.
Хочу підкреслити, що пишаюся тим, що мені довірено долею вносити свій внесок у наше майбутнє!
Перефразовуючи відомий вислів «З іскри займеться полум'я!», хочу закінчити своє есе словами: «Роблячи мале, отримаєш багато»
Екологічний розвиток дітей дошкільного віку через ігрову діяльність
Навчити дітей бачити красиве – справа складна. Якщо батьки щиро люблять природу і дбайливо ставлять до неї, вони зможуть передати ці почуття дітям. Діти дуже спостережливі і чуйні до слів, настрою дорослого. Вони швидко бачать позитивне і наслідують своєму наставнику. Перебуваючи разом з дітьми в парку, помилуйтесь його красою, погодуйте білочку горішками.
Акцентуйте увагу дітей на тому, що вона жива істота і також хоче їсти. В теплий осінній день, перебуваючи з дітьми біля водойми, зверніть увагу дітей, яка вода в ній — чиста чи брудна? Хто мешкає у водоймі? Зверніть увагу дітей на те, що і рослинам, і тваринам, і птахам, як і людям, вода потрібна чиста.
Завдання полягає в тому, щоб підвести дітей до світоглядних висновків: про єдність і різноманітність природи. Зв’язках і взаємозв’язках між різними об’єктами природи, постійними змінами у природі та її розвитку. Паралельно з цим йде формування у дітей здатність естетично ставитись до світу, сприймати і оцінювати прекрасне, своєю діяльністю множити красу навколишнього.
Задовольнити дитячу допитливість, залучити дитину до активного освоєння навколишнього світу, допомогти їй оволодіти засобами пізнання зв’язків між предметами і явищами дозволить саме гра. Відображаючи враження від життєвих явищ в образах гри. Діти відчувають естетичні та моральні почуття.
Гра сприяє поглибленому, розширенню їх уяви про світ. Чим різноманітніші за змістом ігрові дії, ти м цікавіше і ефектніше ігрові прийоми. Гра вимагає від дитини бути уважним учасником спільної гри однолітками, він повинен запам’ятати всі позначення, повинен швидко збагнути. Як вчинити в несподіваній ситуації. З якої треба правильно вийти.
Однак весь складний комплекс практичних і розумових дій, які виконує дитина в грі, не усвідомлюється нею як процес навмисного навчання – дитина вчиться граючись.
Проведення ігор в природних умовах має свої складнощі: діти легко відволікаються, звертають свою увагу на сторонні предмети і т.д. тому в таких іграх доцільно застосовувати наочний художньо оформлений матеріал, придумувати цікаві угрові моменти, дії. Щоб гра пройшла успішно і мета була досягнута, потрібно, щоб вона супроводжувалась барвистим наочним матеріалом, з яким діти будуть безпосередньо працювати, виконувати завдання тієї чи іншої гри.
Великі розміри наочного матеріалу дозволять добре його розглянути. Реалізувати свою ігрову задачу.
Природно-екологічне виховання дітей дошкільного віку
Ефективність формування екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, в якому відбувається її життєдіяльність ,екологічно-розвивальне середовище в широкому розумінні – це єдність природного , предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я».
Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту з природним оточенням та спілкування з дорослими (педагогами, батьками).Це неперервна, педагогічно зумовлена спільна діяльність дітей, а також дітей і дорослих. У ній останні своєю поведінкою, щирою увагою, почуттями, словами навчають малюків взаємодії з природою.
Навколишнє середовище, в якому розвивається дитина, може бути різним: підтримувальним, насиченим, комфортним, розвивальним, а подеколи навіть ворожим.
Щоб сформувати екологічну компетентність дитини, дорослий має сам орієнтуватися в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих) мати сформоване почуття громадянської відповідальності за стан природи, бажання та дієву готовність до її збереження.
Сьогодні, в умовах технічного прогресу існує небезпечна проблема, яку слід проаналізувати. Сучасні діти, особливо це стосується маленьких громадян, багато часу проводять біля телевізорів, кмп’ютерів і, звичайно, такий спосіб життя становить певну небезпеку для них.
Дитина живе у штучному середовищі. Маючи з наймолодшого віку мобільний телефон, ком’ютер, електронні іграшки, вона воліє більше бувати вдома. Так у дитини втрачається можливість взаємодіяти з природними об’єктами, її прогулянки переважно обмежуються територію біля будинку, дитячим майданчиком, вона не отримує достатньо вражень, дихає забрудненим повітрям.
На жаль дорослі часто не розуміють причин захворювань дітей, а їх кількість дедалі зростає.
Спілкування з дітьми показує, що дошкільнята часто не можуть відрізнити яблуню від груші, тополю від каштана, а трав’яні рослини різних видів для них просто «трава».Природу, на їхню думку, можна побачити на дачі, для них вона є чимось далеким від їхнього життя, незрозумілим.
Дорослі не привертають уваги дітей до того, що поряд з людьми живе безліч різноманітних тварин і рослин. Багато малят відчувають страх перед природою, для них вона чужа, сповнена таємниць.
Малюки постійно чують застереження дорослих: «Пісок брудний», «Жук може вкусити», «Жаба бридка» тощо. Діти нерідко бачать, як дорослі на їх очах без вагань байдуже чавлять комах, ламають гілки дерев, захаращують місця відпочинку.
не сумніватися у тому, що дитина наслідуватиме їхню поведінку, і в таких випадках будь – які педагогічні технології безсилі, адже у свідомості малюків існує майже нездоланна перепона – приклад поведінки батьків, найавторитетніших для них людей. Діти стають байдужими до страждань, бою і смерті живих істот.
Саме тому зважаючи на це педагогічний процес з формування екологічної компетентності дошкільнят відбувається на території дошкільного навчального закладу де створені клумби, газони.
До природної складової розвивального середовища належить також груповий куточок природи. Кожен його об’єкт має сприяти екологічному вихованню дітей, бути орієнтованими на розвиток дитини, спонукати її до діяльності: пізнавальної, естетично-споглядальної, морально-ціннісної, практично-спрямованої. З огляду на це , кімнатні рослини розташовані на рівні очей малюка, щоб забезпечити доступ до них з усіх боків.
У процесі мовленнєвої діяльності дітям пропонується придумати казки, оповідання на екологічну тематику: «Зламане деревце», «Пригоди маленького мурашки», «Чому в рибки сумні очі?» тощо.
В іграх дітей якнайширше використовується природні об’єкти: каштани, жолуді, шишки, камінці, мушлі тощо. Усе це у комплексі сприяє створенню насиченого розвивального екологічного середовища, повноцінній життєдіяльності дітей.
Виховання природничо-екологічної культури в творчій спадщині В.О.Сухомлинського
У період дитинства мислення,розумові процеси мають якнайтісніше пов’язуватися з живими,яскравими,наочними предметами навколишнього світу. Нехай дитина спочатку не замислюється над причинно – наслідковими зв’язками ,нехай вона просто розглядає предмети,відкриває в ньому щось нове.
Хлопчик побачив розлюченого бика в оповитій вечірніми сутінками купі дерев. Це не просто гра дитячої фантазії,а й художній,поетичний етикет дитячого мислення.
Дитяче бачення світу – своєрідна художня творчість. Поетична творчість починається з бачення краси. Краса природи загостряє сприймання,пробуджує творчу думку,наповнює слово індивідуальними переживаннями.
Здоров’я вливається в дитячий організм живодайними джерелами тоді, коли після трудового напруження дитина відпочиває. Бути в русі – основний девіз. Еліксиром здоров’я є повітря , насичене фітоцидами злакових рослин – пшениці, жита, ячменю, гречки,а також лугових трав.
От і потрібно нам вести дітей в поле,ліс,луг. Діти бачать красу природи, відчувають її подих, спілкуються з нею, творять, мислять. Все це так, але добра дитина не падає з неба, ї треба виростити і виховати. Як досягти того, щоб праця стала найважливішою духовною потребою дітей.
Отже, дітей треба щоб оточував не лише світ природи, а й світ праці, творчості. Краса людини найяскравіше відкривається в праці. Це пізнання світу виховує в дитині людину трудівника. Ще глибшими це почуття стає тоді,коли під час подорожей у світ праці діти зустрічаються зі своїми батьками й матерями. Любов дитини до людей праці – джерело людської моральності. Крокуючи стежинами живої природи діти приходять до висновку,що природа поділяється на дві стихії – живу і неживу.
Перші уявлення про живе і неживе народжує безліч запитань. Звідки береться листя,стовбур,дерево? На все це зразу відповісти неможливо,а з часом проясниться. Добре ,що дитина думаючи вчиться звертається до першоджерел знань,думки навколишнього світу. Дитина мислить образами,барвами, звуками.
Приходимо до висновку,що неживе залежить від живого і навпаки.В природі все змінюється: зима,весна,літо,осінь. Природа переходить від одного стану до іншого.Спостерігаючи за навколишньою природою,ведучи дітей стежинами природи ми всиляємо в душі по краплинці тієї наснаги,що зветься природне оточення.
Без природи не існував би світ,не чули б ми співу пташок,дзюркотання струмка,не грілися на сонечку,не купалися в краплинах роси,не відчули подиху вітру,не спіймали красиву і ніжну сніжинку – то хіба б ми змогли прожити на світі ,творити,мислити,перемагати,іти від простого до складного,розуміти для чого ми живемо і що таке життя.
Екологічна освіта дошкільників
Екологічне виховання дошкільників – важлива складова загальної педагогічної роботи, спрямованої на формування всебічно розвиненої особистості.
Питання екологічного виховання дітей у дитячому садку стали актуальними в умовах стрімкого погіршення екологічного стану планети.
Мета екологічного виховання у дошкільників – формування у дітей розуміння єдності з природою, нерозривної взаємодії і взаємозалежності.
Серед інших цілей також можна відзначити:
- Формування уявлення у дітей про взаємозв'язки в природі.
- Розуміння того, що кожна людина – це частина природи.
- Беззаперечне визнання того, що природа – це наш спільний дім, чистота і благополуччя якого залежить від кожного з нас.
- Формування навичок і знань коректного ставлення до природи, її ресурсів.
- Розвиток умінь екологічно доцільного поведінки на природі.
Це велике щастя: готувати дитину до школи, потім спостерігати її перші кроки на великій стежці до знань. Василь Сухомлинський
«Школа не повинна вносити різкого перелому в життя дітей. Нехай, ставши учнем, дитина продовжує робити те, що робила вчора. Нехай нове з’являється у її житті поступово і не приголомшує лавиною вражень.» В. О. Сухомлинський
Шановні батьки та педагоги! Будьте терплячими, люблячими помічниками і порадниками. Сійте добре, мудре, вічне в душах та серцях своїх вихованців.
Памятайте: своєчасно посіяне зернятко дає багатий врожай.
Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов’язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей, тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім’ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти.
П’ятирічні діти сьогодні у центрі уваги науковців та педагогів усього світу, що пояснюється величезними можливостями цього періоду для розвитку особистості. Унікальність періоду старшого дитинства полягає в тому, що сповнені любові і довіри до навколишнього світу діти почуваються в ньому королями. Тому батьки та педагоги надзвичайно уважно мають підходити до розвитку, виховання й навчання п’ятирічних дітей. Вченими всього світу доведено, що дошкільний вік є «золотим віком» у розвитку людини.
Наразі на державному рівні зрозуміли: будівля може бути міцною тільки тоді, коли в неї міцний фундамент. Педагоги дійшли єдиної думки: щоб досягти успіхів у вихованні та навчанні дитини освіта повинна бути безперервною. Міцний фундамент дошкільної освіти є підґрунтям подальшого шкільного життя дитини.
Наступність, спадкоємність, перспективність у системі безперервної освіти
Необхідність наступності в роботі пов’язаних між собою ланок навчання обґрунтована в працях Я.-А. Коменського, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинського, С. Русової. На початку XX ст. Н. Лубенець стверджувала, що « .починати виховання дітей зі школи - означає зводити будівлю на піску і без фундаменту». Своєрідним уточненням цього положення є міркування Є. Тихеєвої, яка вважала, що «старший ступінь дитячого садка на одну третину вже школа, а молодший ступінь школи на одну третину дитячий садок».
Саме в ці реалії закорінений принцип наступності, який, будучи одним із найголовніших психолого-дидактичних принципів, передбачає тісні взаємозв’язки дошкільної ланки освіти і початкової школи. Ці взаємозв’язки стосуються психофізичного розвитку дитини, формування її як особистості і вимагають узгодженості, послідовності змісту, форм і методів навчання і виховання. Саме у взаємозалежності і взаємній орієнтації двох послідовних освітніх ланок полягає неперервність, наступність навчання і розвитку.
Наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. З одного боку, вона передбачає спрямованість навчально-виховної роботи в дитячому садку на вимоги, які будуть пред’явлені дітям в школі, а з іншого — на опору вчителя на досягнутий старшими дошкільниками рівень розвитку; на здобуті в дошкільному закладі, сім"ї, знання, навички і досвід дітей; на активне використання їх у навчально-виховному процесі.
Наступність утворює простір для реалізації в педагогічному процесі дитячого садка і школи єдиної, динамічної та перспективної системи виховання і навчання, що сприяє зближенню умов виховання і навчання старших дошкільників і молодших школярів. Завдяки цьому перехід до нових умов шкільного навчання здійснюється з найменшими для дітей психологічними труднощами. При цьому забезпечується природне і комфортне їх входження в нові умови, що сприяє підвищенню ефективності виховання і навчання учнів з перших днів перебування в школі.
Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і школи на всебічний розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв’язок програм, методів і форм навчання в дитячому садку і початковій школі. Однак структура навчально-виховного процесу має свою специфіку в дитячому садку і школі. Тому спроби штучно перенести урок у дошкільний заклад або ігрові методи проведення занять у школу є непродуктивними. Водночас елементи навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в школі.
А шкільне навчання має забезпечити взаємозв’язок, розширення, поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку знань, умінь і навичок.
З проблемою наступності навчання і виховання пов’язана проблема їх перспективності. Якщо наступність означає врахування рівня розвитку дітей, з яким вони прийшли до школи, опору на нього, то перспективність навчання і виховання полягає у визначенні пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи. Наступність є передумовою спадкоємності навчання і виховання — врахування школою рівня знань, умінь і навичок дітей, їх подальший розвиток; перехід від навчально-ігрової до навчальної діяльності.
Наявність внутрішнього зв’язку в змісті навчально-виховної роботи, методах педагогічного керівництва, формах організації діяльності у дитячому садку і молодших класах школи забезпечує цілісність процесу розвитку, навчання і виховання дитини
Готовність дітей до шкільного навчання
Одним із обов’язків сім’ї і дошкільних установ є підготовка дітей до школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший розвиток. Як правило, діти, які у старших дошкільних групах розуміють, що їх чекає у школі, володіють необхідними для навчання у ній навичками, легко вживаються у шкільне середовище. Однак не всі з них безболісно долають цей етап, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності. Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою соціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опиняється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов’язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.
Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності
Адаптація до шкільного навчання
Високий рівень адаптації дитини забезпечують виховання її у повній сім’ї, у якій нема конфліктних ситуацій; належний рівень освіти батька й матері, правильні методи виховання у сім’ї; позитивне ставлення до дітей вихователя старшої (підготовчої до школи) групи; позитивне ставлення до дітей учителя першого класу; функціональна готовність дитини до навчання у школі; сприятливий статус дитини у групі до вступу в перший клас; задоволеність спілкуванням із дорослими; адекватне усвідомлення свого становища в групі однолітків. З урахуванням цього грузинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі стверджував, що дітей-шестиліток потрібно готувати не просто до школи (навчання читання, письмо, лічба), а готувати до ролі учнів, щоб вони розуміли свою нову позицію, нову роль вчителя, значення і зміст його вимог і оцінок.
Про наявність внутрішньої позиції школяра свідчать позитивне ставлення до вступу в школу як до природного і обов’язкового явища в своєму житті; уявлення про школу та шкільний зміст занять, інтерес до занять з навчання грамоти і лічби; надання переваги колективним заняттям над індивідуальними; позитивне ставлення до вимог дисциплінованої поведінки, очікування оцінки; визнання авторитету вчителя
Показники готовності дитини до шкільного життя.
- Молочні зуби змінилися на постійні.
- Є бажання стати учнем.
- Уміє дотримуватися правил та вимог,установлених дорослими.
- Уміє рахуватися з думкою іншого, доброзичливо взаємодіяти,налагоджувати спільну діяльність.
- Протягом 30 хвилин і більше може займатися однією справою.
- Здатна доводити справу до кінця.
- Може близько до тексту переказати казку чи невелике оповідання.
- Уміє складати розповідь за малюнком, ілюстрацією у книжці або репродукцією картини художника: передає сюжет, виділяє головне й деталі, передає загальний настрій зображеного.
- Уміє лічити в прямому і зворотньому напрямку у межах 10, складати і розв’язувати задачі на додавання та віднімання.
Якщо хоча б один з цих показників відсутній, не слід поспішати саджати малюка за шкільну парту. Однак те, що дитина залишилася в дитсадку, важливо коректно обґрунтувати, щоб малюк сприйняв це як норму, а не покарання
Спільна робота дошкільного закладу і школи
У багатьох країнах з метою забезпечення неперервності дошкільної та початкової освіти створюють спільні навчально-виховні заклади.
В Україні напочатку 80-х років XX ст. набули розвитку навчально-виховні комплекси «дошкільний заклад-шко-ла» (на базі дитячого садка) та «школа-дитячий садок» (на базі школи). Започатковані вони у сільській місцевості з метою задоволення потреб населення в освітніх послугах, раціонального використання приміщень, а також можливості навчання дітей як дошкільного, так і молодшого шкільного віку в одному освітньому закладі. Нині вони впроваджуються і в містах.
Будучи відкритою і динамічною соціальною системою, школа-дитячий садок та дитячий садок-школа є відносно автономними навчальними закладами з власним способом внутрішнього життя. Поєднання дошкільної і початкової освіти в такому малокомплектному навчальному закладі створює передумови для реалізації індивідуальності кожного вихованця, що значно складніше зробити у масовій школі. Як свідчать дослідження, об’єднання у комплексі двох підсистем значно посилює його виховні можливості, створює умови для психологічно комфортного переходу дитини з дитсадка у школу. Особливо корисним для розвитку соціальної компетентності дітей є перебування їх у різновіковому колективі.
В нашому дошкільному закладі ми вже маємо певний досвід спільної роботи зі школою. Ми запрошуємо вчителів на свята, відкриті заняття, батьківські збори, що проходять в дитячому садку. Відвідування свят та занять дає змогу вчителю побачити майбутнього першокласника в дії , оцінити його можливості, здібності.
Учні школи також часто беруть участь у організації та проведенні свят в дитячому садочку. Завдяки спільній роботі дошкільнята бачать, як добре бути школярем, хочуть наслідувати своїх старших товаришів, бути схожими на них. Тому в дошкільнят виникає бажання чимскоріш піти до школи та стати схожими на справжніх школярів. Діти бачать на прикладі позитивний вплив школи.
Підготовча робота з дітьми
1.Діагностика готовності до шкільного навчання.
2.Знайомство дітей зі школою (екскурсії)
3.День школи в дитячому садку.
4.День дитячого садка в школі.
5.Проведення відкритих занять.
6.Проведення відкритих уроків в 1-х класах
Робота з батьками у дошкільному закладі
Сім’я, дитсадок, школа. Це три складові, які формують майбутнього громадянина. У кожної ланки є своє завдання, але їх поєднує одна спільна мета: виховати справжню людину. Тому зараз так актуально стоїть питання про тісну взаємодію цих систем. На сьогоднішній день дуже важливо підготувати до шкільного життя не тільки дитину, а також і батьків. Батьки насамперед повинні усвідомити себе батьками першокласника та зрозуміти всю відповідальність, покладену на них з початком шкільного життя їхньої дитини. Видатний радянський педагог В. О. Сухомлинський надавав великого значення наступності в роботі сім’ї, дитячого садка та школи. Зокрема він писав:« Готуючи дитину до навчання у школі, треба передусім дбати про багатство її духовного життя, про виховання й розвиток розуму. Батькам треба оволодіти елементарними знаннями як про шкільне, так і про дошкільне виховання.»
Тому дошкільний заклад повинен взяти на себе забезпечення необхідною інформацією батьків дошкільників. Головним завданням дошкільного закладу на сьогоднішній день є охоплення всіх дітей старшого дошкільного віку якісною дошкільною освітою. Тобто жодна дитина не повинна залишитись поза увагою дошкільного закладу. І такий курс дуже важливий і цінний на сьогоднішній день. Йдучи до школи, дитина повинна мати певний багаж знань, умінь та навичок, щоб з легкістю адаптуватися в новому колективі.
І в цьому дитячий садок має неоціненне значення. Тому треба допомогти батькам зрозуміти та усвідомити всю необхідність дошкільної освіти майбутнього першокласника. Для цього в дитсадку проводяться батьківські збори, лекції, консультації
План роботи з батьками
1.Групові та індивідуальні консультації батькам майбутніх першокласників з метою повідомлення корисної інформації з організації життя дитини перед початком шкільних занять.
2.Лекції «Почуття сім’ї перед шкільним життям», «Критерії підготовки дитини до школи», «Психологічна готовність дитини до школи».
3.Батьківські збори «В школі до 6 років»
4.Анкетування «Чи готові ви бути батьками першокласника?
Поради батькам
1.Всіляко розвивати та стимулювати дитячу допитливість та цікавість.
2.Проводити більше часу з дитиною.
3.Звертайте увагу дитини на явища, які вам здаються звичними, а для неї в цих явищах—цілий світ.
4.Будьте завжди поруч зі своєю дитиною. Пам’ятайте—батько й мати найперші вчителі та вихователі.
5.Заохочуйте, хваліть свою дитину, радійте її успіхам, не бійтесь перехвалити дитину.
6.Ніколи не наголошуйте на недоліки та невдачі вашої дитини.
7.Цікавтесь шкільним та позашкільним життям своєї дитини.
8.Виховуйте самостійність дитини.
Консультація для батьків
Вплив ЗМІ на розвиток дитини - дошкільника
Інформаційна епоха диктує свої закони і висуває свої вимоги. ЗМІ супроводжують життя не тільки дорослих, а і дітей. Телевізор, комп'ютер, відео давно і міцно ввійшли у життя дитини, починаючи з перших років їх існування. У багатьох сім'ях, як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові, татові потішки. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить,"не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження, дізнається щось нове. Купляючи малюкові відеокасети, диски, комп'ютерні ігри, батьки, безумовно, піклуються про його розвиток і намагаються зайняти його цікавою справою. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач і комп'ютерних іграх, це; може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров'я дитини (про порушення зору, осанки, дефіцит рухів сказано багато), але і для її психічного розвитку. Лікарі-гігієністи свідчать, що більшість дошкільнят дивляться телевізор без правильного вибору, від 40 хв. до 2 годин на день, тобто до 14 годин на тиждень.
Таким чином, перегляд телепередач щодня формує у дітей звичку проводити щовечора біля екрану, якою не була б передача. Один із найнегативніших наслідків такого «телевізійного та комп'ютерного» життя є відставання у розвитку дитини.
В останні роки батьки, педагоги все частіше згадують про цю проблему: діти пізніше починають говорити, мало і погано розмовляють, їх мовлення бідне і примітивне. Здається, що дитина сидить біля екрану, постійно чує мовлення і зайнята достатньо цікавою справою. Але мовлення - це не повторення чужих слів та їх запам'ятовування. Опанування мовлення в ранньому віці відбувається в живому спілкуванні, коли малюк не тільки слухає, але й відповідає на спілкування, при цьому беручи участь у розмові своїми рухами, думками і почуттями.
Отже, відбувається пасивний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток. Інформація подається в готовому вигляді, вона не потребує уяви і аналізу. Більшість батьків помічають, що діти не хочуть, щоб їм читали книжки, вони виявляють бажання переглядати казки на відео. У результаті не відбувається обговорення казки, у дитини не розвивається бажання самостійно навчитись читати. Згодом це дуже негативно дасться взнаки під час вступу дитини до школи. Не можна не забувати про особливу чуттєвість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання. Почуття страху, небезпеки виникають у дитини після перегляду кадрів із насиллям, війною, убивством. Дорослий може не помітити змін у поведінці дитини, але страхітливі образи та звуки можуть хвилювати ЇЇ у вигляді снів, підвищеної тривожності чи невротичних симптомів. Потрібно також звернути увагу на ефект звички агресивної поведінки. Постійний перегляд сцен насилля притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, черствіють до людського болю.
Якщо через кожні 15 хв. на екрані транслюється насилля, то через певний час дитина починає сприймати це як норму. Деякі психологи вважають, що на цьому етапі починає формуватись сценарій агресивної поведінки. Потрапляючи у соціум, дитина пригадує той спосіб агресії, яку вона спостерігала на екрані, і починає діяти так само. Спостереження X. Хекхаузена довели, що діти, які в сім'ї часто зазнають насилля, улюбленими передачами обирають ті, в яких присутнє насилля, а улюбленими героями вважають найагресивніших. Наприкінці зупинимось на впливі реклами на психіку дитини. У дитини дошкільного віку психіка особливо вразлива до яскравих образів, їх швидкої зміни, мерехтіння тощо.
Однак, постійний перегляд реклами формує у дитини психологічну залежність, що виникає в результаті штучного стимулювання та збудливості нервової системи. Ефект мерехтіння відеокадрів може призвести дисгармонії мозкових ритмів, їх збою. Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво.
- Адже існує багато телепередач та комп'ютерних ігор, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ.
- Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами. Пам'ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим. Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп'ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп'ютера - не більше ніж 12 ХВИЛИН) для старших дошкільнят.
- Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію. Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео - і телепродукцію
- Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп'ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, відчуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.
- Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.
- Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру.
Таким чином, пам'ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, слід пам'ятати про ту відповідальність, що покладена на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негативного впливу інформаційного потоку на психіку дитини.
Консультація для батьків
Ваша дитина йде до школи
Підготовка до школи - складний період у житті дошкільника, його перший соціальний конфлікт.
Не менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.
А головне - знайти школу, де він буде навчатися, а можливо й гроші, щоб платити за навчання. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини - майбутнього школяра - клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.
Як воно - «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя. Словом, у дитини у зв'язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.
Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:
- - зміна розпорядку сну та харчування;
- зміна повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого проміжку часу, ніж у дитячому садочку;
- збільшення часу, який доведеться проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень «галасу» на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);
- зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;
- необхідність повного самообслуговування під час одягання і роздягання, вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;
- необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;
- необхідність правильно реагувати на умовні сигнали - дзвоник на урок і на перерву - і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці - стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;
- колектив із 25-30 одноліток; необхідність встановлення контактів з ними;
- можливі невдачі в діяльності;
- збільшення обсягу емоційного навантаження.
Перехід до школи - якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов'язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.
Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді - до півроку.
Та не будемо забувати, що адаптація - природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.
Усі життєві ситуації, що пов'язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.
Головне, що необхідно дитині, - це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр - це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як чергову гру, яка може виявитися зовсім не такою привабливою, якщо не перетвориться з часом на навчальну співпрацю з вчителем і однолітками.
Ставлення дитини до школи формується ще до того, як вона до неї піде. І тут важливу роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователю дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з'являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.
Іноді ж батьки і вихователі використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: «За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції», «Ти двох слів не зв'яжеш, як ти в школі на уроках будеш відповідати?» тощо.
Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об'єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб здолати труднощі, реагуючи сльозами на невдачі. Можна зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов'язані з майбутнім навчанням у школі.
Таким чином, ані однозначно позитивний, ані однозначно негативний образ школи не принесе користі.
Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому, що вона зможе все, якщо буде старанно ставитися до навчання.
Нині школа розв'язує складні завдання навчання і виховання підростаючого покоління.
Успіхи шкільного навчання значною мірою залежать від рівня підготовленості дитини у дошкільний період.
У психолого-педагогічних дослідженнях розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.
До загальної готовності належить фізична, особистісна (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної - підготовку до засвоєння предметів курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.
У визначенні готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно враховувати той рівень морфологічного і функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров'я.
Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра - сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:
- наявність чітко визначених уявлень про школу і форми шкільної поведінки;
- зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;
- наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує шкільну позицію.
Виховання позитивного ставлення до школи у дітей буде найбільш ефективним за дотримання таких умов:
- використання у цілісному педагогічному процесі різноманітних форм і методів роботи щодо ознайомлення дітей зі школою і виховання позитивного ставлення до неї;
- створення предметно-розвивального середовища для збагачення життєвого досвіду дітей і своєчасної його зміни відповідно до нового змісту дидактичних завдань та забезпечення його доступності;
- розуміння вихователем значущості проблеми і проявів його творчої ініціативи щодо вибору форм, методів роботи з дітьми;
- педагогічна освіта батьків із питань готовності до шкільного навчання;
- здійснення зв'язку дошкільного навчального закладу зі школою.
Вже на урочистій лінійці першого вересня стає очевидним, чи почуваються впевнено діти, які вперше прийшли до школи, чи вони перелякані, пишаються собою або відчувають себе нещасними від самотності; посміхаються і радіють чи шукають очима батьків, сподіваючись на їхню підтримку.
Шкільне життя продемонструє своє різноманіття і доведе, чи готові вони до нової ролі учнів та однокласників
Консультація для батьків Як правильно вибрати школу для малюка.
Знайома ситуація для батьків, які вже мають досвід навчання дітей в школі - до кінця першого класу рідна дитина набуває ніжно-зеленого кольору, з поганим апетитом та нудьгою в очах чекає канікул і не уявляє як в цю школу ходити ще 11років.
І тоді батьки замислюються, а чи правильно вони вибрали школу? Багатьох проблем можна було б уникнути, якщо заздалегідь, краще за рік, подбати про те, щоб дитина не тільки планомірно готувалася до школи, але й правильно обрати школу та свою першу в житті вчительку.
На що треба в першу чергу звернути увагу?
- 1. Поцікавтеся кількістю дітей в класах: 12-14 - оптимальною але нереально. Але, все ж-таки 25- краще, ніж 35. А якщо 40?! - недопустимо. Про який індивідуальний підхід може йти мова, коли й дихати в класі не буде чим.
- 2. Кількість хлопчиків та дівчаток бажано, щоб було приблизно порівну. Це дуже суттєво для нормального формування особистості.
- 3. Поцікавтеся які вимоги висуваються до дітей при вступі в школу. Шкіл, які не ділять дітей за мірою їх підготовленості вже не лишилося. Тому, вам розкажуть, що повинна вміти ваша дитина, що знати. А ви потім будете мати можливість поміркувати підходить вам це чи ні.
- 4. Дуже добре, якщо ви зможете поговорити з батьками дітей, які закінчують початкову школу у класі вашої майбутньої вчительки. Поцікавтеся, які і дітей успіхи, в чому основні проблеми. І взагалі - віддали б вони до цієї вчительки ще одну дитину? Чому?
Вибираючи школу, обов‘язково потрібно з‘ясувати яким чином ваша дитина готова до школи:
- наскільки працездатна, самостійна:
- чи швидко засвоює знання чи повільно, чи з трудом.
- рівень зорової, слухової пам‘яті, довільної уваги.
- рівень розвитку логічного мислення
- наскільки дитина впевнена у своїх можливостях;
- наскільки сильне бажання йти до школи і які мотиви цього бажання.
Якщо у вас дитина з невеликою швидкістю реакції , яка повільно засвоює знання, не можна їй поступати в престижні ліцеї та гімназії, де навантаження не тільки велике, але й кількість матеріалу значно більша, ніж в звичайній школі. Подібні заклади орієнтуються на дітей які швидко й легко засвоюють великий об‘єм інформації.
Для дитини, яка повільно (хоча, можливо, дуже міцно та добре) засвоює інформацію, це може бути стресовим фактором і, з часом, призвести до психічних травм. Такій дитині краще буде у звичайній школі, де її не будуть "підганяти." А дитині активній, розвинутій, кмітливій, буде нудно в звичайній школі. Тому що там не буде забезпечено оптимальне для неї навантаження.
В незалежності від того, в яку школу ви віддаєте дитину, бажано було б щоб в ній не було ранньої спеціалізації за предметами. Кращий варіант - коли початкова школа дає загальну, всебічну базу. Тому що тільки у 2% першокласників чітко можна сказати що він "Лірик" чи "Фізик". А вирішувати це питання виходячи з своїх власних уподобань неморально. Можна сильно ускладнити своїй дитині життя, якщо виявиться, що дитина, яку "тягне" до гуманітарних наук, багато років витратила на здобуття спеціалізованої фізико-математичної підготовки. Тим більше, що у спеціалізованих школах кількість профільних предметів збільшується за рахунок скорочення інших.
Щодо іноземних мов - загальне правило таке - поки дитина добре не оволодіє рідною мовою - навчиться вільно говорити, розповідати, читати, висловлювати свої думки та міркувати - "грузити" її іноземною немає сенсу. А якщо у дитини є проблеми з звуковимовою - не має сенсу говорити про навчання іноземній мові. Тому що така дитина буде говорити на такій суміші двох мов, що люди її будуть сторонитися і не зможуть зрозуміти що вона говорить на обох мовах. В решті решт, позбутися цих проблем потрібно в незалежності від того, чи буде дитина навчатися іншим мовам.
І ще один важливий момент. Тривалість навчання. Переконайтеся, що у вибраній вами школі не "завчать " вашу дитину до позеленіння!. В 1-ому півріччі - 4 уроки в день максимум. Навіть, якщо ваш малюк вундеркінд, це ще не привід лишати його радості дитинства. Для нормального середньостатистичного першокласника 5-7 годинна розумова праця - непосильний тягар.
Не слід особливо поспішати й з додатковою освітою. Якщо це спорт - плавання чи аеробіка - добре. А якщо щось розумове _ шахи, музика - краще утриматись хоча б в 1-ому класі. Дайте дитині повністю адаптуватись до звичайної школи - а потім вже починайте навчання в музичній. Або, навпаки, поступайте до музичної за рік до вступу в нормальну школу. В будь-якому випадку, не робіть цього одночасно.
Звісно, що найголовніше питання при виборі школи - це вчителька. Від того, сподобається дитині вона чи ні, підходять вони один одному чи ні - буде залежати і здоров‘я вашої дитини, і її успіхи у навчанні. Тут важливо прислухатися до думки малюка - У дітей надзвичайно добре розвинута інтуїція. І тому, якщо ваша дитина активно протестує проти того, щоб вчитися у конкретного вчителя, не примушуйте її йти до неї в клас. А якщо дитина із захопленням розповідає про перше знайомство з вчителем - можете бути впевнені - успіх гарантовано.
Вирішуючи важливе питання, яке можливо, бути мати велике значення у всьому подальшому житті дитини - в яку школу її віддати, все ж-таки віддайте перевагу не міркуванням інтелектуального розвитку, а збереження фізичного та психічного здоров‘я малюка. Тому що хвора людина не може досягти великих успіхів і в навчанні і в кар‘єрі.
А якщо ми збережемо здоров‘я дитині, надамо їй можливість перші кроки у навчанні зробити без поспіху, в притаманному їй темпі, то в майбутньому за необхідності, вона завжди зможе не тільки "наздогнати" своїх однолітків, але й досягти більших успіхів. Подумайте, що буде з автомобілем, якщо його зразу включити на 5 швидкість і їхати по дорозі з перешкодами. А діти ж - то не автомобіль!
Декілька порад батькам майбутніх першокласників
1. Найголовніше - поспілкуватися з майбутньою вчителькою. Вона повинна стати «другою мамою», створити комфортне для навчання середовище.
2. Поговорити з батьками, чиї діти навчаються в даній школі, по цей навчальний заклад, дізнатися їх думку.
3. Добре, коли школа міститься поряд із Вашим помешканням.
4. Зайдіть, якщо це можливо, на сайт школи та уважно вивчіть його.
5. Нова шкільна споруда необов'язково означає хорошу школу.
6. Обираючи школу для гіперактивної або, навпаки, повільної дитини, потрібно, перш за все, обирати вчительку. Вона повинна бути спокійною і врівноваженою.
7. Домашню дитину, яка не звикла працювати в колективі, краще віддати до приватної школи, де класи нечисельні і вчитель зможе приділити їй більше уваги.
8. Хворобливу дитину краще не віддавати до гімназії або спеціалізованої школи: процес приготування домашніх завдань перетвориться для неї на каторгу.
Успіхів вам і вашим дітям !
Консультація 4. " 33 способи як виховати хорошу дитину"
1. Чарівне слово. Навчіть дитину деяких "чарівних слів" - "дякую", "будь ласка", "вибачте". І коли б дитина не говорила їх, намагайтеся швидко і ввічливо виконувати всі її прохання (в міру можливостей).
2. Чай у двох.Організуйте вечірній чай з вашою дитиною. Порадьте їй запросити на чай улюблені іграшки. А потім зробіть так, щоб всі за столом дотримувалися правил ввічливості.
3. Обніміть дитину!Поплескування по плечах або обійми доречні у тих випадках, коли дитина ввічлива з кимось - це дуже важливо.
4. Домашні тварини і дитина.Обов'язково привчайте дитину доглядати домашніх тварин: купівля корму, прогулянка, розчісування, витирання лап, чистка клітки.
5. Політика чесності.Завжди давайте чесну відповідь на запитання дитини.
6. Нагороджуйте інших.Коли зустрічаєте ввічливих і доброзичливих людей, похваліть їх за доброту.
7. Розмови на подушці.Кожний вечір, коли вкладаєте дитину у ліжко, запитайте її: "Яка частина дня була найкращою?" або "Яка частина дня була найважчою?", потім уважно вислухайте, що скаже вам дитина, не перебиваючи її, не даючи ніяких настанов.
8. Переможцем став...Кожний тиждень видавайте "нагороду найбільш турботливому". Вручайте її тому, хто був найдобрішим, найввічливішим.
9. Гра "якщо..., то".Якщо хтось з гостей повинен невдовзі прийти до вас додому, можна зіграти в гру "якщо ..., то". Це гра допоможе дитині краще зустріти гостя. Ви уявляєте собі частину "якщо.."."', "Якщо Оленці подобаються кольорові олівці...", дитина уявляє собі частину "то", "то ми будемо розмальовувати картинки".
10. "Який ти?"Вказуйте дитині на її емоції. Це допоможе їй визначити себе та інших: "Ти виглядаєш розлюченою", або "ця маленька дівчинка виглядає такою самотньою".
11. Ставте мету.Допомагайте дитині діяти відповідно до конкретної мети, наприклад, складати гроші на конкретну іграшку або прочитати конкретну книгу, конкретну кількість книг.
12. Очі в очі.Привчайте дитину дивитися в очі співбесіднику, пояснюючи їй, наскільки це неприємно, коли людина відволікається під час розмови.
13. Підказуйте.Якщо хтось вітається з вашою дитиною, а вона не відповідає, допоможіть їй знайти потрібні слова: "Ганно, піди і скажи Дмитру Івановичу "Доброго дня".
14. Хваліть за доброту.Звертайте увагу на кожний прояв доброзичливості: "Ти молодець, що допомогла своїй сестрі".
15. Сваріть чесно.Уникайте приниження і зневажливих зауважень. Намагайтеся знайти компроміс і припиніть суперечку.
16. Не обманюйте.Якщо дитина зрозуміла, що ви обманюєте, не намагайтеся говорити неправду далі. Визнайте свою помилку: "Так, у нас справді залишилось печиво, але я не можу дати його тобі до обіду."
17. Руки геть.У жодному випадку не бийте дитину, яка буває надто агресивною, скеровуйте її в спеціальне місце "для охолодження".
18. Приховані знаки уваги.Зробіть своїй дитині щось приємне, але так, щоб це було для неї несподіванкою.
19. Справжній друг.Візьміть дитину з собою, коли маєте намір провідати чи допомогти комусь із своїх друзів. Поясніть при цьому, як приємно допомогти комусь.
20. Спочатку запитайте.Спочатку запитайте дозволу, перш ніж скористатися чимось чи викинути щось, що належить вашій дитині.
21. Обговорюйте ситуацію.Якщо чиясь дитина надворі чи у дитячому садку плаче, зверніть на це увагу своєї дитини. Запитайте її: "Як ти вважаєш, що вона відчуває зараз?", "Як ти вважаєш, що зробило її такою засмученою?".
22. Добрий приклад.Частіше згадуйте в розмові з дитиною про людей з нашого оточення, які роблять добрі справи.
23. Поклади на місце.Якщо ваша дитина взяла без дозволу чужу іграшку, поясніть їй, чому так не можна робити, і наполягайте, щоб вона віднесла її назад.
24. Боротьба з брутальністю.Придумайте якийсь вислів, який говоритимете, коли хтось з членів вашої родини буде лихословити. Потрібно намагатися знайти більш спокійний спосіб висловлювати свої почуття.
25. Обмін ролями.Дайте вашій дитині можливість відчути себе на місці іншої людини. Запропонуйте їй на 10-15 хвилин роль одного з батьків (тата, мами), а собі візьміть роль дитини.
26. Дотримуйтесь чистоти.Якщо ви, гуляючи з дитиною парком чи лісом, побачили сміття -підберіть й віднесіть в урну чи якесь призначене для викидання сміття місце. Ні ви, ні дитина не повинні смітити на вулиці.
27. Допоможіть "Зберегти обличчя".Якщо ви помітили , що дитина каже неправду, стримуйте свій гнів і нагадайте, як важливо говорити правду. Потім дайте їй ще один шанс. І якщо дитина скаже правду, не карайте її.
28. Причина і наслідки.По можливості дайте дитині відчути наслідки своїх помилок: "Якщо залишиш велосипед під дощем, він заржавіє".
29. Заохочуйте до чесності.Дайте дитині зрозуміти, що чинити чесно завжди важко, тому заохочуйте її до правдивості.
30. Ніколи не порушуйте обіцянок. Ніколи не обіцяйте дитині нагороди і не лякайте покаранням, які ви не зможете дати і виконати.
31."Лавочка для забіяк" Поставте вдома стільці у вигляді "лавочки для забіяк". Якщо двоє дітей побилися, посадіть їх на цю "лавочку", де вони повинні залишатися доти, поки кожний з них не пояснить, в чому він був неправий.
32. Коробка "Руки геть".Аби не виникало "боротьби" за іграшки, дитина мусить мати особисту коробку для іграшок, нехай у неї виявиться бажання поділитися своїми іграшками з іншими дітьми.
33. Самостійність і допомога. Дайте зрозуміти, що ви не збираєтесь робити за дитину завдання, але допоможете
