На замітку вихователю
Що має знати спостережливий вихователь
(за доктором психологічних наук Вірою Кузьменко)
Спостережливий педагог має володіти актуальною та різнобічної інформацією про такі аспекти розвитку дитини: • особистісний — моральне становлення особистості, самооцінка, самосвідомість; осо- бистісні якості — відповідальність, самостійність, організованість, креативність тощо; • інтелектуальний — розвиток пізнавальних процесів, пізнавальна активність, уміння використовувати отримані знання у різних сферах життєдіяльності тощо; • емоційно-вольовий — емоції та почуття, здатність зосереджуватися, докладати вольових зусиль, стримувати бурхливі емоційні реакції, довільність поведінки тощо; • комунікативно-мовленнєвий — характер спілкування дитини з однолітками, статусне положення в групі, атмосфера у групі, особливості розвитку мовлення дитини тощо; • розвиток потребово-мотиваційної сфери — потреби та домінуючі бажання, переважні мотиви, їх ієрархія; • розвиток здібностей та обдарованості — загальні чи спеціальні здібності, ступінь їх розвитку та засоби вираження, провідні інтереси, уподобання, нахили; • темперамент та характер — тип темпераменту, провідні риси характеру; • сформованість навичок різних видів діяльності — ігрової, трудової, навчальної, образотворчої тощо; • особливості взаємодії батьків із дитиною — стиль спілкування, характер взаємодії, ступінь взаєморозуміння тощо; • відповідність педагогічних впливів і розвивального середовища індивідуальним потребам та можливостям кожної дитини; • відповідність психофізичного розвитку дитини віковим нормативам, сформованість готовності до навчання у школі тощо
Як об'єктивно оцінити поведінку, дії та вчинки дітей
Аби уникнути суб'єктивності під час оцінювання різних проявів індивідуальних особливостей дитини, вихователь має дотримуватися низки правил: • спиратися на інтерпретацію лише кількох зовнішніх ознак, які в сукупності є свідченням прояву тих самих індивідуальних особливостей дитини (батьків, педагогів); • фіксувати не лише окремо вирваний із контексту факт поведінки, дій або вчинку дитини, а й звертати увагу на загальну ситуацію; • бути неупередженим у процесі фіксування фактів, уникати оцінних суджень; • звертати увагу на гармонійну єдність зовнішніх проявів індивідуальних особливостей дитини (що говорить дитина або батьки; яка у них інтонація, міміка, постава, жести тощо), адже вербальні й невербальні прояви мають передавати єдиний психологічний зміст; • не довіряти першим враження від спостережуваного явища; • не приписувати дитині своїх якостей і не пояснювати її поведінку з власних позицій; • уміти ставитися до дитини неупереджено; • дотримуватися принципів високої точності, глибини й повноти в процесі фіксування факту, а пізніше — його аналізування та інтерпретації; • помічати все істотне й важливе; бути уважним до деталей, які мають значення для правильного розуміння індивідуальних особливостей вихованця; • враховувати ті зрушення і зміни, які відбуваються у розвитку дитини, — стежити за тими уміннями, здібностями, які розвиваються, і тими, що не піддаються педагогічному впливу.
Рекомендації для вихователя щодо забезпечення ефективності
мовленнєвих занять
Заняття з розвитку мовлення дошкільників буде ефективним за умови повноцінної реалізації мовленнєвого потенціалу кожної дитини. Педагог повинен: • . забезпечувати зручне розташування дітей під час занять (по колу, півколом тощо), яке давало б змогу вести розмову (очі в очі) не лише з педагогом, а й з однолітками; • уникати надмірного академізму в підході до розв'язання мовленнєвих завдань заняття; • добирати теми для обговорення так, щоб вони викликали інтерес, знаходили емоційний відгук у свідомості й душі кожної дитини; • проводити заняття спокійно, впевнено, у жвавому темпі, водночас надаючи дітям можливість поміркувати; • підтримувати фізичну і психічну активність дітей задля ефективності їхньої інтелектуально-мовленнєвої роботи; • будувати з дітьми розмову, а не монолог вихователя; • підвищувати рівень мовленнєвої активності, спонукаючи кожну дитину до участі в обговоренні, даючи можливість висловлювати власні думки; • розвивати в собі вміння й звичку слухати дітей, не гасити мовленнєву ініціативу своєю надмірною активністю і досвідченістю; • уникати втручання в- розповідь дитини, виправляння помилок у процесі її мовлення; • керуватися певними правилами під час постановки запитань - формулювати запитання так, щоб спонукати дітей до відповіді; - адресувати запитання всім дітям, а вже потім викликати для відповіді одну дитину; - ставити запитання так, щоб у формулюванні було одне ключове слово, яке й вимагає правильної відповіді; - запитувати почергово кожну дитину, уникаючи звернень до дітей у тому порядку, в якому вони сидять; • сприяти набуттю дітьми досвіду комунікативної взаємодії, даючи можливість спілкуватися з однолітками — запитувати, повідомляти, пропонувати, обстоювати думки; • працювати щоразу з іншою дитиною, уникаючи багаторазових звернень до тієї самої дитини; • залучати дітей до активного контролю за мовленням того, хто відповідає, та оцінювання відповіді мовця, ставлячи запитання — - чи правильною є відповідь? - чи про все розповів мовець? - чи по порядку він розповідав? • пропонувати творчі завдання, опираючись на особистий досвід дітей; • чергувати мовленнєві завдання з іншими видами дитячої діяльності для збереження інтересу й ініціативності дітей до навчального матеріалу заняття; • уникати надмірної захопленості наочністю і технічними засобами навчання, що відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву активність; • підтримувати увагу дітей різними способами, як-от — переключення уваги, сюрпризні моменти, проблемні запитання тощо, уникаючи зауважень дисциплінарного характеру; • закріплювати мовленнєві вміння, набуті на заняттях, під час різних видів діяльності, як-от гра, праця тощо
|